Сестра залишила мені листа перед загибеллю. Рядки, що змусили мене тікати з власного похорону

На третьому поверсі цього гудучого мурашника в дальньому, найнепривітнішому кутовому кабінеті яскраве світло самотньо й віддано горіло щовечора допізна й щоранку вдосвіта без винятків. Там майже цілодобово, не шкодуючи себе, працював якийсь Олексій Барінов, невисокий, неймовірно скромний і трохи сутулий інженер-проєктувальник у старомодних окулярах із неймовірно товстими, кумедно збільшувальними його добрі очі скельцями. Він від природи мав напрочуд приємний, тихий, заспокійливий баритон і кумедну, дуже зворушливу звичку щиро перепрошувати перед оточенням навіть тоді, коли в цьому зовсім не було жодної логічної чи етичної потреби.

Перший час цей дивний, занурений у себе чоловік просто чемно й мовчки кивав кудлатою головою, коли втомлена Наташа з гуркотливим пластиковим відром і ганчірками заходила прибирати його безнадійно захаращений кресленнями кабінет. На другий тиждень їхнього негласного, безмовного знайомства Олексій раптом почав страшенно ніяковіти, вітатися першим і щиро, з неймовірно теплою, обеззброювальною усмішкою бажати їй доброго, найкращого й світлого ранку. Ще через один довгий, виснажливий робочий тиждень він несподівано, ніби здійснюючи подвиг, залишив для неї на самому краї свого заваленого робочими паперами столу паруючий паперовий стаканчик із обпікаюче гарячим, запашним капучино.

Він страшенно, до кінчиків вух, засоромився, почервонів як винуватий хлопчисько й поспіхом, збивчиво пояснив, що цілком випадково взяв зайву каву з автомата в холі, і водночас несміливо назвав цей напій цілком пристойним. Наташа щиро й дуже стримано подякувала йому за виявлену несподівану увагу, але до цього запашного стаканчика з почуття гордості, обережності й чемності того дня так жодного разу й не доторкнулася. Олексій зовсім не образився на цю мовчазну, прохолодну відмову, і наступного похмурого, непривітного ранку точнісінько таке саме гаряче кавове частування знову віддано й самотньо стояло на краю його заваленого кресленнями робочого столу.

Ця дивна, мовчазна й неймовірно вперта кавова традиція вперто тривала день у день, аж поки втомлена, невиспана й змерзла Наташа таки не здалася на милість переможця на десяту добу цієї своєрідної облоги. Гарячий, солодкий капучино з автомата й справді несподівано виявився доволі непоганим, дуже м’яким на смак, що її того холодного, вогкого зимового ранку неймовірно зігріло й по-справжньому, щиро приємно здивувало. Одного разу, трохи осмілівши від цієї доброти, вона наважилася перервати затягнуте ніякове мовчання й прямо, дивлячись йому в очі, запитати, чому він щодня так пізно, до глибокої ночі затримується на своїй нудній роботі.

Олексій тяжко, з надривом зітхнув, повільно зняв свої товсті, важкі окуляри, втомлено потер почервонілі від монітора запалені очі й тихо, з сумом зізнався, що тепер йому в житті просто зовсім нікуди й ні до чого поспішати. Його гаряче й віддано кохана дружина раптово, буквально за кілька місяців померла рівно два роки тому від тяжкої, невиліковної хвороби, а їхня єдина, гаряче люблена доросла донька тепер постійно навчається в далекому дощовому мегаполісі. Він із гіркою, сповненою болю усмішкою розповів, що щовечора неохоче повертається до цілком порожньої, гулкої й холодної квартири, де на нього з нетерпінням чекають лише старий плазмовий телевізор і пухнастий, вічно голодний рудий кіт.

На цій самій шумній, вічно гудучій роботі, за його цілком щирими словами, постійно були метушливі, вічно кудись поспішні живі люди, що хоч трохи, але все ж рятувало його зранену душу від всепоглинаючої, чорної туги. Він вимовив цю сумну, відверту сповідь як найпростішу, давно прийняту й беззаперечну життєву даність, цілком рівним голосом і абсолютно без жодної спроби вичавити з вразливої співрозмовниці дешеву, непотрібну жалість до себе. Наташа глибоко й неймовірно розуміюче кивнула у відповідь, адже вона, вимушено живучи з холоднокровним чоловіком-убивцею під одним дахом, тепер теж прекрасно знала, як моторошно й страшно звучить дзвінка, мертва тиша в порожній холодній кімнаті.

Тим часом її власний, ретельно продуманий план відплати складався дуже повільно, скрупульозно вибудовуючись шматочок за шматочком, мов неймовірно складна, крихка й смертельно небезпечна для творця картина-мозаїка. Вона нікуди не квапилася у своєму пекучому бажанні зруйнувати брехливе життя Ігоря, роблячи щодня лише один крихітний, але максимально обережний, перевірений і вивірений крок уперед до своєї мети. Першою, найголовнішою й фундаментальною справою їй потрібно було терміново й остаточно розібратися із заплутаним юридичним статусом їхньої величезної, розкішної дизайнерської квартири, розташованої в престижному районі на центральній вулиці.

Уся ця величезна, елітна житлоплоща за документами була офіційно оформлена виключно на Наташу, оскільки її хитрий, виверткий чоловік категорично не хотів тримати зайві, необґрунтовано дорогі активи на своєму заплямованому імені. Тоді, на самому щасливому, безхмарному початку їхнього шлюбу, вона наївно й з любов’ю вважала це широким жестом і виявом величезної турботи, але тепер чітко й ясно розуміла, що він просто боягузливо ховав своє майно від податкової. Вона негайно, не гаючи жодного дня, вирушила на платну консультацію до тямущої молодої юристки Ані, заплативши за її докладний, детальний і професійний прийом символічну для столиці суму готівкою зі своїх скромних особистих заощаджень.

Розумна, хватка дівчина-юристка впевнено, спираючись на закон, підтвердила, що якщо цю квартиру справді було куплено на її особисті, легко доведені виписками кошти, то саме Наташа перед законом є єдиною повноправною й беззаперечною власницею. Ще жива, любляча мама колись залишила їй у спадок великі, чесно зароблені гроші, і саме на них багато років тому було благополучно й цілком легально придбано цю простору, світлу нерухомість. Юристка на прощання наполегливо порадила заздалегідь, не чекаючи біди, знайти дуже хорошого, зубатого адвоката на той неминучий випадок, якщо розлючений, загнаний у кут чоловік після розлучення все ж вирішить зі скандалом ділити це майно в суді…