Сестра залишила мені листа перед загибеллю. Рядки, що змусили мене тікати з власного похорону
До цієї прекрасної, квітучої пори року Наташа вже повністю, цілком остаточно освоїлася у своєму новому, вільному житті, купила собі нові, неймовірно радісні блакитні фіранки на кухню й з любов’ю посадила ніжні фіалки на підвіконні. Щонеділі, коли було сонячно й тепло, вона з великим задоволенням їздила на шумний, просочений запахом зелені фермерський ринок по свіжі овочі й продукти, кожною клітинкою свого тіла насолоджуючись своєю вистражданою, цілковитою й повною незалежністю. Із скромним, добрим інженером Олексієм вони тепер із великою радістю бачилися майже щодня, дуже багато гуляли весняними, зеленіючими парками й годинами безупинно, захоплено розмовляли про все на світі.
Вона поки що свідомо, оберігаючи його спокій, не розповідала йому всю страшну, крижану правду про своє жахливе кримінальне минуле, щиро бажаючи вберегти їхнє крихке, неймовірно світле теперішнє від цієї брудної, убивчої історії. Але в теплому, лагідному квітні під час їхньої довгої, неймовірно романтичної прогулянки освітленою вечірньою набережною Олексій раптом чесно, відкрито й неймовірно зворушливо зізнався їй у своїх глибоких, цілком щирих почуттях. Він, ніжно взявши її за руки й дивлячись просто в очі, сказав, що цілком готовий чекати її взаємності скільки завгодно часу, бо тільки поруч із нею йому стає неймовірно й спокійно добре.
Час стрімко, мов швидкий потяг, мчав уперед, і підприємлива, вільна Наташа вельми успішно й неймовірно вигідно продала свою стару, що постійно нагадувала про кошмари минулого, величезну квартиру у вічно галасливому центрі. Натомість вона дуже передбачливо купила неймовірно простору, світлу однокімнатну квартиру в тихому, зеленому передмісті на зручному першому поверсі з маленьким, дуже затишним, квітучим палісадником просто під власним вікном. Вірна, невтомна Віра разом зі своїм неймовірно дужим, мовчазним чоловіком Дімою з радістю допомогли їй швидко перевезти всі зібрані речі, акуратно спаковані в надійні, щільні картонні коробки з-під імпортних бананів.
Після цього грандіозного переїзду Наташа офіційно, пройшовши співбесіду, влаштувалася на дуже хорошу, відповідальну посаду старшої адміністраторки в платну, сучасну поліклініку зі стабільною, високою й цілком білою, легальною зарплатою. До того самого знайомого, гудучого скляного бізнес-центру вона тепер із променистою усмішкою заходила лише як бажана, люба гостя до свого Олексія на їхню неймовірно звичну, традиційну чашку гарячого, запашного капучино. Одного разу всюдисуща, всезнаюча Віра зателефонувала їй пізно ввечері й з великим подивом розповіла, що випадково бачила сильно змарнілого, страшенно постарілого Ігоря, який жалюгідно торгував дешевими китайськими чохлами для телефонів на місцевому ринку…
