Сміх судді на всю залу: що насправді приховувалося в моїх довідках про доходи
«А твій батько, може, вчинив не так само?» — тихо спитала вона. Це просте, але гостре запитання намертво застрягло в голові хлопця. Воно не давало йому спокою ні вдень, під час навчання, ні темними, безсонними ночами.
Артем постійно ловив себе на тому, що думає про свою матір. Згадував, як вона тихо й безропотно збирала свої нечисленні речі. Як самотньо сиділа над старими сімейними фотографіями й мовчки терпіла всі завдані образи.
Він уперше за довгий час дозволив собі замислитися: «А що, як мама справді ні в чому не винна?» Хлопець кілька разів набирав її знайомий номер, але в останню мить у паніці скидав виклик. Його серце шалено калатало в грудях, а долоні зрадницьки пітніли від хвилювання.
Утретє він просто сидів на ліжку з телефоном у руках і безтямно дивився в стелю. А потім, зібравши всю свою волю в кулак, усе ж натиснув кнопку виклику. «Алло!» — пролунав у слухавці спокійний голос Катерини, у якому не було ані краплі затаєної образи.
Артем не міг вичавити з себе ні слова. У горлі стояв колючий клубок, а очі нестерпно пекло від сліз, що підступали. «Артеме, синочку, це ти?» — вона впізнала його за самим лише уривчастим диханням, як у ранньому дитинстві.
«Хочеш приїхати до мене?» — лагідно спитала вона. Він міцно заплющив очі, живо уявляючи перед собою її добре, всепрощаюче обличчя. «Мамо, а можна?» — прошепотів він із надією.
Минув рівно рік після того фатального судового засідання. Катерина тепер жила в невеликій, але затишній трикімнатній квартирі в тихому спальному районі. Одну з відсуджених квартир вона вигідно продала, розпорядившись вирученими грошима з максимальною мудрістю.
Частина коштів пішла на оплату якісної освіти для дітей. Іншу частину вона шляхетно виділила на дороге лікування тяжкохворої Тамари Вікторівни. Так, вона й далі оплачувала доглядальниць для свекрухи, попри те, що та роками її принижувала.
Катерині було значно легше вчинити по-людськи, ніж носити в душі руйнівну злість. Вона офіційно влаштувалася на роботу до місцевої районної бібліотеки. Це було зроблено вперше в житті винятково для себе: без огляду на чоловіка, без тваринного страху й постійних прохань про дозвіл.
Зарплата була невелика, але зате стабільна й чесно зароблена. Нові колеги швидко прийняли її до свого колективу й почали тепло спілкуватися. Постійні читачі часто зупинялися біля її столу, щоб обговорити прочитане.
Вона чудово пам’ятала літературні смаки кожного завсідника. Дбайливо відкладала цікаві книжкові новинки для своїх постійних відвідувачів. Могла годинами захоплено пояснювати студентам, де знайти потрібний їм науковий розділ…
