Сміх судді на всю залу: що насправді приховувалося в моїх довідках про доходи
Катерина мовчки виносила речі й допомагала акуратно складати їх у багажник. Коли машина зникла за рогом, вона повернулася в порожню квартиру, сіла за стіл і дістала один важливий документ. Це був договір дарування квартири — тієї самої, яку Тамара Вікторівна нібито подарувала Денисові три роки тому.
Насправді ж ця нерухомість була куплена за гроші, що пройшли через рахунки Катерини від дуже сумнівних людей. Останнього удару Денис завдав через свого офіційного представника. Пропозиція укласти мирову угоду прийшла поштою в щільному конверті.
Катерині великодушно пропонували однокімнатну квартиру на околиці міста, мінімальні аліменти на дітей і разову фінансову допомогу для адаптації до нового життя. Усе інше майно мало залишитися Денисові, оскільки, згідно з паперами, воно було придбане винятково на його трудові доходи. Того ж вечора колишній чоловік зателефонував їй особисто.
Його голос звучав упевнено й навіть трохи весело. Катерина слухала мовчки, не відриваючи погляду від відкритого перед нею останнього, найтовстішого зошита. На першій сторінці стояла вчорашня дата — фінальний запис у цій довгій історії.
«Добре, Денисе, побачимося в суді», — промовила вона тихо, але твердо. Вона поклала слухавку й назавжди закрила свій таємний зошит. Наступного дня Катерина пішла до нотаріуса й офіційно засвідчила копії всіх зібраних документів.
Потім вона заїхала до друкарні, щоб зробити якісні дублікати компрометувальних фотографій. У комп’ютерному центрі вона переписала всі наявні аудіозаписи на кілька дисків. Працювала вона спокійно, без зайвого поспіху, вивіряючи кожен свій крок.
Час у неї був, адже Денис із судом явно не квапився, насолоджуючись передчуттям своєї легкої перемоги. Три повні комплекти всіх матеріалів вона надіслала рекомендованими листами до КДК, Державної податкової служби та обласної прокуратури. Четвертий комплект Катерина залишила собі, щоб пред’явити його безпосередньо на судовому засіданні.
П’ять років щоденної, прихованої праці вмістилися в чотири важкі теки. Довгі роки вимушеного мовчання підійшли до свого логічного завершення. Про розіслані листи Денис дізнався рівно за тиждень.
Йому зателефонували з КДК і сухим, офіційним тоном попросили терміново з’явитися для надання пояснень. Жодних подробиць чи завуальованих натяків телефоном не прозвучало. Додому він примчав блідий, із зовсім скляним, розфокусованим поглядом.
Вхідні двері грюкнули з такою силою, що в коридорі задзвеніло скло. Він навіть не став знімати верхній одяг. Денис одразу кинувся до Катерини й схопив її за плечі тремтячими руками.
«Що ти наробила, що ти їм надіслала?!» — його голос зривався на істеричний крик. Катерина дивилася на нього абсолютно спокійно: без злості, без докорів і без сліз. «До зустрічі в суді, Денисе», — це було все, що вона відповіла.
Він ще щось кричав, розмахував руками й нервово міряв кроками кімнату, але вона більше не промовила ні слова. Після півгодинної перерви суддя Марія Андріївна повернулася до зали засідань не сама. Слідом за нею увійшли двоє чоловіків у строгих темних костюмах — представники Державної податкової служби України та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.
У кожного з них у руках була важка тека з документами. Їхні обличчя були зосереджені, рухи — чіткі й позбавлені будь-якої метушні. Денис фізично відчув, як по спині пробіг крижаний холод, а на чолі виступив піт…
