Стрибок із злиднів: чому чоловік втратив дар мови, зазирнувши в передпокій колишньої дружини

— Не хочу! — повторив хлопчик і заплакав.

Семен Сергійович забрав плачучого Михайлика в дитячу. Андрій стояв посеред кімнати, опустивши руки, зломлений, розчавлений.

— Він мене ненавидить, — прошепотів він.

— Він тебе боїться, — поправила Дарина. — Це різні речі. Діти відчувають, коли їх зраджують. Навіть якщо не розуміють розумом.

— Я не зраджував…

— Андрію! — Вона втомлено похитала головою. — Досить. Досить брехати собі. Ти зрадив нас обох. І якщо хочеш хоч щось виправити, почни з правди. Розкажи мені все. Весь план твоєї матері. З самого початку.

Він довго мовчав. Потім опустився на диван, обхопив голову руками.

— Я не знаю всього. Справді, не знаю. Але… — він ковтнув. — Місяця за два до того дня мама стала дивною. Веселою якоюсь. Загадковою. Постійно перешіптувалася із Зінаїдою, замовкала, коли я входив. Я запитав — вона відмахнулася, сказала, що це «жіночі справи».

— «Жіночі справи», — повторила Дарина. — Це вона так називала підготовку до мого вигнання.

— Я не знав, Дашо. Клянусь.

— Продовжуй.

— Потім… потім Зінаїда стала частіше приходити. Майже кожен день. Вони замикалися в маминій кімнаті, про щось сперечалися. Одного разу я почув твоє ім’я. І слово «доказ». Але я подумав… — він запнувся.

— Що подумав?

— Що вони просто пліткують. Що мамі потрібен привід тебе посварити. Як зазвичай. Я не думав, що вона… що вона здатна на таке.

Дарина дивилася на нього з неприхованим презирством.

— «Ти не думав». Ти ніколи не думаєш. У цьому вся проблема.

— Я знаю. Знаю, Дашо. Я боягуз і слабак. Ти права. Але я… я хочу це виправити.

— Як? — Вона схрестила руки на грудях. — Як ти збираєшся це виправити?

Андрій підняв на неї очі, і в них було щось нове. Щось, чого Дарина ніколи раніше не бачила. Рішучість.

— Я розповім тобі все, що знаю. А потім… потім ми разом змусимо матір зізнатися.

Наступні дві години Андрій говорив, а Дарина слухала. Повернувся Семен Сергійович — Михайлик заснув — і теж слухав, все більше похмурніючи. Історія складалася, як пазл.

Тамара Павлівна ніколи не мирилася з вибором сина. Три роки вона терпіла, і три роки шукала спосіб позбутися невістки. Приниження не допомогли — Дарина терпіла. Причіпки не допомогли — Дарина мовчала. І тоді свекруха вирішила завдати удару, від якого не можна оговтатися.

Зінаїда була ідеальним знаряддям. Стара подруга, яка завжди заздрила Тамарі Павлівні, її становищу, її дому, її синові. За невелику плату і обіцянку майбутніх благ вона погодилася зіграти роль свідка.

— Вона вигадала історію про якогось чоловіка, — говорив Андрій. — Нібито бачила тебе з ним у кафе. Кілька разів. Сказала мамі, що у неї є фотографії.

— Які фотографії? — вигукнула Дарина. — Я ні з ким не зустрічалася!

— Я знаю. Тепер знаю. Але тоді… Мама показала мені знімки. Якась жінка з чоловіком. Зі спини. Темне волосся, схоже пальто.

— І ти вирішив, що це я?

— Мама сказала, що це ти. А я… — він опустив очі. — Я повірив їй, а не тобі.

Дарина відчула, як до горла підступає нудота. Три роки життя знищені через фальшиву фотографію і материнську ненависть.

— Де ці знімки? — запитав Семен Сергійович. — Вони збереглися?

— Напевно, у мами. Вона все зберігає.

— Добре. — Дядько кивнув. — Це знадобиться.

Коли Андрій пішов, пообіцявши повернутися завтра з новою інформацією, Дарина без сил опустилася на диван. Семен Сергійович сів поруч, поклав важку руку їй на плече.

— Тримаєшся?

— Ледве. Це змія…

Він похитав головою.

— Люда мені розповідала про твою свекруху, але я не думав, що все настільки погано.

— Дядьку Семене, що мені робити? Як жити далі, знаючи, що мене ось так розтоптали?

Семен Сергійович помовчав.

— Ти можеш зробити дві речі. Перша — забути і жити далі. Ростити сина, будувати кар’єру, бути щасливою. Це гідний вибір.

— А друга?

— Друга — домогтися справедливості. Змусити цю жінку відповісти за те, що вона зробила.

— Як?

Дядько посміхнувся.

— Я тридцять років пропрацював слідчим, племіннице. Дещо розумію в людській підлості. І дещо вмію добувати правду.

Дарина подивилася на нього з надією.

— Ти допоможеш?

— Для того й приїхав.

Наступного дня Семен Сергійович почав своє розслідування. Насамперед він відвідав Зінаїду. Добре, що Андрій дав адресу. Дарина залишилася вдома з Михайликом, але дядько тримав її в курсі, дзвонячи кожні кілька годин.

— Знайшов її, — повідомив він у першому дзвінку. — Живе одна, в хрущовці на околиці. Бідна. Дуже бідна.

— І що далі?

— Далі — розмова. Такі, як вона, завжди ламаються. Потрібно тільки знайти правильний важіль.

Другий дзвінок прийшов через три години.

— Вона зізналася.

У Дарини перехопило подих.

— Що? Як?

— Виявилося, твоя свекруха їй недоплатила. Обіцяла п’ятдесят тисяч, дала двадцять. І пообіцяла решту «потім». А «потім» все ніяк не настає. Зінаїда ображена. Зла. Готова говорити.

— Що вона сказала?

— Все. Що план придумала Тамара. Що фотографії — постановка: Зінаїда найняла якусь жінку зі схожою зовнішністю і сфотографувала її з чоловіком. Що ніякої зради не було і в помині.

Дарина закрила очі. Ось воно. Доказ…