Таємне стає явним: я прийшла додому завчасно і зрозуміла, чому чоловік не брав слухавку

Олена видихнула.

— Марино, я… Я не знаю, як тобі дякувати.

— Рано дякувати, — адвокат посміхнулася вперше за всю зустріч. — Роботи ще багато. Але головне — у нас є докази і час. Вони не очікують, що ти знаєш. Це наша перевага.

Вони провели в офісі ще дві години. Марина склала позовну заяву про розлучення, детально розпитала Олену про всі деталі її роботи. Про Жданова, про Ігоря, про Крістіну. Записала імена, посади, дати. Склала план дій на понеділок.

Коли Олена виходила з офісу, було вже темно. Вона сіла в маршрутку і поїхала додому. По дорозі зателефонувала Ігорю.

— Алло, — відповів він роздратовано. — Де тебе носить? Вже дев’ята година.

— У мами була, — збрехала Олена спокійно. — Маша там залишилася, мама попросила допомогти з ремонтом. Скоро буду.

— Гаразд, — Ігор кинув слухавку.

Олена приїхала додому о пів на десяту. Ігор сидів на кухні з ноутбуком і щось друкував. Коли вона увійшла, він навіть не підняв голови.

— Вечеря в холодильнику, — кинула вона. — Розігрієш, якщо голодний.

— Угу, — буркнув він.

Олена пройшла у ванну, довго стояла під гарячим душем. Потім лягла в ліжко і втупилася в стелю. Завтра неділя. Останній спокійний день перед бурею. А в понеділок… У понеділок почнеться війна. Але тепер вона знала, що не одна. У неї були докази. У неї був адвокат. У неї був шанс. І вона не збиралася його упускати.

Неділя пройшла в напруженому очікуванні. Олена провела день вдома, роблячи вигляд, що займається домашніми справами. Ігор пішов кудись з ранку, сказав, що до друзів, повернувся тільки до вечора. Вона не питала, де він був. Не дзвонила. Просто чекала.

Увечері зателефонувала Маша.

— Мамо, коли забереш? — запитала донька. — Баба Валя пиріжки спекла, але я вже скучила.

— Скоро, сонечко! — Олена посміхнулася, хоча на душі було важко. — Ще трошки побудь у бабусі, добре? Я приїду, як тільки зможу.

— Гаразд, — Маша не стала наполягати. — Мамо, а тато чого не дзвонить? Я йому два рази писала, він не відповідає.

— У нього роботи багато, — Олена проковтнула клубок у горлі. — Не переживай, він тебе любить.

Коли вона поклала слухавку, в кімнату зайшов Ігор.

— Це хто? — запитав він.

— Маша, — відповіла Олена, не піднімаючи голови. — Питала, коли заберу.

— Нехай побуде у твоєї матері, — Ігор знизав плечима. — Нам і так добре.

Олена промовчала. Їй хотілося схопитися і закричати йому в обличчя все, що вона думає. Але вона стрималася. Ще трохи. Завтра все зміниться.

У понеділок Олена встала о шостій ранку. Ігор ще спав. Вона безшумно одяглася, зібрала всі потрібні документи: трудову книжку, копії звітів, листи подяки від керівництва, договір про прийом на роботу. Все, що могло довести її сумлінність. О сьомій вона вже стояла біля офісу Марини. Адвокат зустріла її з папкою документів у руках.

— Готово? — запитала вона.

— Готово, — кивнула Олена.

Вони поїхали в офіс компанії. По дорозі Марина ще раз проінструктувала:

— Головне — спокій. Ми приходимо до Крилова, пояснюємо ситуацію. Даємо прослухати запис, показуємо документи. Все інше — його робота. Ти нічого не боїшся, ти жертва. Пам’ятай про це.

О восьмій ранку вони увійшли в будівлю компанії. Олена провела Марину до кабінету начальника служби безпеки. Сергій Анатолійович Крилов був чоловіком років п’ятдесяти, з сивим волоссям і суворим обличчям. Він підняв голову, коли вони увійшли, і нахмурився.

— Олено Михайлівно? А ви хто? — Він подивився на Марину.

— Марина Комарова, адвокат, — представилася вона і поклала на стіл свою візитку. — Ми прийшли у дуже серйозній справі. Стосується спроби шахрайства та зловживання службовим становищем з боку Віктора Петровича Жданова.

Крилов завмер.

— Поясніть.

І вони пояснили. Олена розповіла, Марина показала запис, надала документи. Крилов слухав, і обличчя його ставало все похмурішим. Коли запис закінчився, він відкинувся на спинку крісла і вилаявся крізь зуби.

— Жданов! Я завжди підозрював, що він нечистий. Але щоб настільки…

— У вас є всі підстави для перевірки, — сказала Марина твердо. — Ми вимагаємо службового розслідування. Негайно.

— Буде вам розслідування, — Крилов кивнув. — Сьогодні ж почнемо. Олено Михайлівно, ви поки залишайтеся вдома. Не виходьте на роботу. Ми самі з вами зв’яжемося.

— Добре, — прошепотіла Олена.

Вони вийшли з кабінету. Олена відчула, як ноги підкошуються. Марина підтримала її під руку.

— Все, — сказала вона тихо. — Перший крок зроблено. Тепер чекай.

Олена чекала три дні. Три нескінченних дні, коли вона сиділа вдома, не виходячи нікуди, і дивилася в телефон. Ігор приходив і йшов, нічого не підозрюючи. Він був у піднесеному настрої, навіть наспівував щось під ніс. Очевидно, чекав, коли план мав здійснитися.

Але в середу вранці йому зателефонували. Олена чула розмову з сусідньої кімнати…