Таємне стає явним: я прийшла додому завчасно і зрозуміла, чому чоловік не брав слухавку

— Не переживай. У нас є запис. У нас є факти. Вони програють.

Вранці Олена приїхала до суду за півгодини до початку. Марина вже чекала біля входу з портфелем документів.

— Все готово. Підемо?

Ігор вже сидів у залі зі своїм адвокатом, молодим чоловіком у дорогому костюмі з зарозумілим обличчям. Коли Олена увійшла, Ігор подивився на неї. В його очах була злість, змішана з відчаєм. Олена сіла поруч з Мариною і зчепила тремтячі руки на колінах.

Увійшла суддя — сувора жінка років п’ятдесяти, з сивим волоссям, у чорній мантії. Сіла, відкрила справу.

— Слухається справа про розірвання шлюбу між Вороновими. Позивач — Воронова Олена Михайлівна. Відповідач — Воронін Ігор Сергійович. Приступимо.

Марина встала першою. Чітко виклала обставини. Десятирічний шлюб, зрада Ігоря, план трьох людей по відбиранню дитини через фальсифікацію документів, звільнення Олени і суд про опіку. Представила запис.

Суддя наділа навушники. Тридцять дві хвилини. У залі стояла тиша. Коли запис закінчився, суддя зняла навушники і довго дивилася на Ігоря. Його адвокат зблід.

— У відповідача є що сказати? — запитала суддя.

Адвокат Ігоря встав:

— Ваша честь, мій підзахисний визнає факт подружньої невірності. Однак він завжди був хорошим батьком і має право на спільну опіку.

— На якій підставі? — Марина піднялася. — На підставі того, що він планував відняти дитину, використовуючи підроблені звинувачення? Брав участь у злочинній змові?

— Кримінальну справу проти нього не порушено, — заперечив адвокат.

— Поки не порушено, — спокійно відповіла Марина. — Але розслідування триває. А запис — прямий доказ його намірів.

Суддя постукала молотком:

— Тиша. Пане Воронін, встаньте. Ви дійсно планували відібрати дитину, використовуючи звільнення дружини?

Ігор повільно піднявся, тримаючись за лаву.

— Так, але я хотів кращого для дочки. Олена постійно на роботі, їй ніколи займатися дитиною. Я думав, Маші буде краще зі мною.

— І з коханкою, яка повинна була замінити матір? — сухо додала суддя.

Ігор стиснув щелепи. Двері залу розчинилися. Увірвалася Крістіна — бліда, з червоними очима, в м’ятій куртці.

— Зачекайте! Я теж хочу говорити. Я б любила Машу. Краще, ніж її мати!

— Видаліть цю жінку, — різко встала Марина. — Вона не є стороною у справі.

Охоронець вивів Крістіну, що кричала. Двері зачинилися.

— Продовжимо, — суддя подивилася на Ігоря. — Сідайте. Ви усвідомлюєте, що завдали серйозної шкоди дружині? Брали участь у змові, щоб позбавити її роботи, репутації та дитини?

Ігор стиснув кулаки:

— Я просто хотів бути вільним. Втомився від цього шлюбу. Від неї. Від постійних розмов про гроші. Хотів іншого життя.

— Тоді потрібно було розлучитися цивілізовано, — суддя перегорнула документи. — А не влаштовувати це. Я виношу рішення. Шлюб розривається. Повна опіка над дочкою залишається за матір’ю, Оленою Михайлівною. Батько має право на зустрічі раз на тиждень по суботах, не більше чотирьох годин, у присутності матері. Аліменти — чверть від усіх доходів. Квартира була придбана позивачем до шлюбу, поділу не підлягає. Відповідач зобов’язаний звільнити житлову площу протягом десяти днів.

Ігор схопився:

— Це несправедливо! Я там жив десять років!..