Таємниця, яку чоловік залишив у прощальному листі

З юних років Лідія кришталево ясно розуміла, що її зовнішні дані нескінченно далекі від загальноприйнятих ідеалів краси. Дівчинка могла годинами стояти біля масивного дзеркала в коридорі, прискіпливо розглядаючи кожну рисочку свого обличчя. У такі моменти її охоплювала глибока туга, і вона лише скрушно зітхала, згинаючись під вагою гіркого усвідомлення власної непривабливості. Рідна мати, хоч і намагалася добирати максимально м’які слова, з явним смутком підтверджувала цей незаперечний факт.

У бесідах із близькими літня жінка нерідко бідкалася, що її обожнюваній донечці катастрофічно не пощастило з генетикою. Вона була свято переконана, що природа обійшлася з цією неймовірно добросердою крихіткою надто суворо, геть позбавивши її жіночої чарівності. Пригнічений батько теж не приховував своїх побоювань, із важким серцем передрікаючи доньці величезні труднощі в пошуках супутника життя. Глава сімейства всією душею тривожився за подальшу долю свого слухняного і єдиного чада.

Йому було страшно уявити, як безжальне суспільство поставиться до цієї нескінченно світлої, але зовсім позбавленої миловидності дівчини. Візуальний образ Лідії і справді складався у вельми пригнічуючу картину, що відлякувала потенційних кавалерів. Рідке, позбавлене будь-якого блиску волосся понуро спадало донизу, і жоден майстер не міг надати йому бодай якогось об’єму. Масивний ніс, завеликі зуби, крихітне підборіддя та постійні висипання на шкірі робили її зовнішність ще важчою для сприйняття.

Натомість внутрішнє наповнення юної особи разюче контрастувало з її відштовхуючою зовнішністю, вражаючи своєю глибиною та гармонією. Ліда славилася феноменальною чуйністю, емпатією та безвідмовним бажанням підтримати кожного, хто опинився в біді. Стороннім спостерігачам навіть здавалося, ніби саму дівчину анітрохи не обтяжує її разюча естетична вада. Насправді ж за цією маскою безтурботності ховалися невидимі світові сльози та колосальний душевний біль.

Дівчина гранично чітко усвідомлювала свою непривабливість і повну відсутність інтересу з боку протилежної статі. Вона раз у раз картала себе роздумами про те, як їй будувати свою подальшу, здавалося б, безперспективну жіночу долю. «Моя люба дівчинко, не варто так зневірятися, адже справжнє щастя зовсім не залежить від гарненького личка», — лагідно втішала мати. Вона вірила, що для кожної людини на цій величезній планеті Всевишній заздалегідь приготував ідеальну другу половинку.

На її глибоке переконання, у майбутньому на Лідію неодмінно чекало велике, щире кохання та створення теплого сімейного вогнища. Ненька не втомлювалася повторювати, що фундаментальною цінністю будь-якої особистості є саме її духовна чистота. А внутрішній світ Ліди, на одностайну думку всіх родичів, був воістину безцінним, променистим і сповненим шляхетності. «Той чоловік, який зуміє розгледіти твою душевну красу, покохає тебе раз і назавжди», — невпинно повторювала мама.

Проблема полягала лише в тому, що до цієї золотої душі потрібно було ще дістатися крізь щільний бар’єр фізичних недосконалостей. На нещастя, юнаки не виявляли до скромниці абсолютно ніякого інтересу, попросту ігноруючи її існування. Їхні погляди байдуже ковзали повз її непримітний силует, миттєво чіпляючись за ефектніших і яскравіших ровесниць… Однолітки очікувано й банально обирали для залицянь писаних красунь із виточеними фігурами та бездоганними рисами обличчя…