Таємниця під ліжком: що знайшла мати в кімнаті сина перед походом до нотаріуса

Останнє, що жінка побачила в щілину дверей, що закривалися — його спотворене, безпорадне обличчя. Засувка закрилася. Потім засув і ланцюжок. Жінка притулилася спиною до холодного металу і повільно сповзла на підлогу в передпокої. Була тільки порожнеча. Діалог закінчився. Ця історія, в цілому, теж. Залишилося тільки її життя. Вперше за останні дні вона відчула не біль, а дивне, гірке полегшення. Більше не треба чекати, сподіватися, боятися зради того, кого любиш найбільше. Найстрашніше вже сталося.

Життя увійшло в нове, дивне русло. Вона продала трикімнатну квартиру. Швидко і за хороші гроші. Алла Вікторівна допомогла провести угоду без ризиків. На ці гроші Мирослава Михайлівна купила невелику, але світлу двокімнатну квартиру в старому тихому районі, де її ніхто не знав. Решту коштів поклала на рахунок.

Вона вийшла на пенсію, але стала підробляти віддалено, перекладала тексти. Робота допомагала не збожеволіти. Від Вадима приходили листи. Спочатку повні каяття, потім — злі, зі звинуваченнями в черствості й жорстокості. Потім прийшов один, останній, від його адвоката — формальний запит про можливість отримання фінансової допомоги у зв’язку з важким становищем. Алла Вікторівна відправила ввічливу, юридично бездоганну відмову. Після цього зв’язок між ними обірвався остаточно.

Іноді ночами Мирослава Михайлівна прокидалася від того, що плакала уві сні. Вона бачила маленького Вадика, який біг до неї з розпростертими обіймами. Прокидалася вона з каменем на серці. Але вранці продовжувала жити далі. Вона записалася на курси кераміки, стала ходити в басейн, забрала кошеня з притулку.

Одного разу, майже через рік, вона йшла з магазину і побачила в переході ту саму стареньку. Вона сиділа на маленькому розкладному стільчику і продавала в’язані шкарпетки. Мирослава Михайлівна зупинилася. Старенька підняла на неї очі й повільно кивнула.

— Доброго дня, пам’ятаєте мене? Ви попередили мене щодо сина і невістки. Весь цей час мене мучило одне питання: звідки ви дізналися про коробку?

— Я у них прибирала пів року. Пенсія маленька, ліки дорогі, а тут платили непогано, ще й готівкою.

Мирослава завмерла. Вона ніколи не знала, що у них є прибиральниця. Вадим говорив, що Ірина прекрасно справляється сама.

— Одного разу застала їх за розмовою про квартиру і свій план. Говорили, ніби ти гальмуєш процес і вередуєш. Потім він, син твій, приніс цю коробку. Я мила підлогу і все бачила. — Вона знову замовкла, ніби збираючись з думками. — Одного разу почула, що вони обговорювали, як краще все оформити. Що якщо дарча затягнеться, то потрібно буде лікарів підключити і свідків знайти, щоб тебе на облік поставити. Говорили про якусь твою сусідку, що вона за пляшку все підпише. Про будинок для літніх людей говорили, що там довго не живуть.

Сльози беззвучно потекли по зморшкуватих щоках старенької. Вона навіть не намагалася їх витерти…