«Тепер я тут господар»: фатальна помилка зухвалого родича, який вирішив розпоряджатися чужим житлом
Це тихе, розмірене й неймовірно щасливе життя двох самотніх душ порушилося одного холодного, пізнього вечора, коли заспокійливу тишу затишної квартири раптом розірвав різкий, наполегливий телефонний дзвінок. Повільно знявши важку пластикову слухавку старого апарата, здивована господиня відчула легке, але неприємне відчуття тривожного подиву, передчуваючи недобрі вісті на тому кінці дроту. Зазвичай ніхто з її тактовного, чудово вихованого оточення ніколи не дозволяв собі так безцеремонно турбувати її в таку невчасну, нічну пору без справді вагомої, екстреної причини.
«Вітаю тебе, Лєно! Ну що, впізнала голос?» — несподівано пролунав у деренчливому динаміку неймовірно напористий, надто гучний жіночий голос, що видався їй смутно, дуже віддалено знайомим крізь густу пелену прожитих років. «Це ж я, Галина, твоя двоюрідна кузина з області!» «Добрий вечір, Галино, несподівано тебе чути», — якомога стриманіше, намагаючись не виказати своєї розгубленості, відповіла пенсіонерка, болісно намагаючись воскресити в пам’яті потьмянілий образ родички.
Їхня остання, вельми швидкоплинна й зім’ята зустріч відбулася понад два довгі десятиліття тому під час гучного, багатолюдного святкування ювілейного дня народження їхньої спільної, нині вже давно покійної тітоньки. Відтоді життєві шляхи цих цілком різних родичок остаточно розійшлися в протилежні боки, і вони, здавалося, зовсім і безповоротно втратили будь-який зв’язок одна з одною. «Ти ж і далі, як бірюк, живеш зовсім сама у своїй величезній квартирі?» — з ходу, без зайвих чемних прелюдій перейшла в нахабний наступ Галина, цілком ігноруючи довгі роки глухого мовчання.
«Саме так, живу зовсім одна», — вкрай обережно, ретельно зважуючи кожне слово, підтвердила спантеличена співрозмовниця, силкуючись розгадати справжню, приховану мету цього неймовірно раптового й дивного контакту. «Розумієш, сестричко, тут назріла така важлива справа: мій дорослий хлопчик зараз перебуває в активному пошуку достойної роботи, яка повністю відповідала б його численним талантам і амбіціям. У наших депресивних краях із нормальною роботою зовсім сутужно, буквально перебиваємося з хліба на воду на соціальні виплати, а у вас у великому місті кар’єрних перспектив куди більше».
«Тож будь ласкава, пусти мого Павла пожити до себе в квартиру на перший час, рівно поки він міцно не стане на ноги й не отримає першу солідну зарплату. Сама чудово розумієш, оплачувати дороге орендоване житло в столиці нам зараз зовсім не по кишені, вся надія лишилася тільки на тебе», — абсолютно без найменшого сорому заявила кузина. Трохи, винятково задля пристойності, повагавшись і згадавши про обов’язок перед ріднею, м’якосерда за своєю природою жінка все ж дала свою вимушену згоду на швидкий приїзд непутящого племінника. «От і славно, я так і знала, що ти не відмовиш, чекай його з речами просто завтра зранку! Ну все, бувай!» — неймовірно радісно, скоромовкою випалила задоволена сестра й поспіхом урвала зв’язок.
Як і було нахабно обіцяно, вже наступного дня крихкий ранковий спокій літньої господині було найбезцеремоннішим чином порушено рівно о п’ятій годині ранку. Хтось із несамовитою, лячною силою наполегливо тиснув на кнопку дверного дзвінка, принципово не прибираючи пальця доти, доки важкі дверні замки нарешті не клацнули під ключем. Розчинивши важкі дубові двері, заспана жінка з подивом побачила просто перед собою доволі рослого, неохайно вдягненого молодика з відверто нетверезим, каламутним і вкрай нахабним поглядом.
Окинувши свою інтелігентну родичку відверто зневажливим, оцінювальним поглядом з ніг до голови, невихований візитер невиразно буркнув привітання й упевненим, хазяйновитим кроком безцеремонно вдерся до чистої передпокою. «Ого, ну й які ж тут у тебе величезні апартаменти відгрохано! Не боїшся часом заблукати в цих хоромах, тітко Лєно?» — неймовірно нахабно, з відвертим глумом у голосі поцікавився він. Від подібного, немислимого в її колах відкритого хамства завжди гранично ввічлива й чудово вихована пані буквально оніміла, зовсім не в змозі вимовити ані слова.
Тим часом, зовсім не помічаючи культурного шоку господині, цей незваний гість продовжував рясно сипати своїми обурливими, нічим не обґрунтованими споживацькими претензіями. «Слухай, пожувати щось істотне в цьому домі знайдеться для втомленого з дороги родича? Моя мати ж ніби заздалегідь, зрозумілою мовою попереджала тебе про мій візит!» «Раз уже тебе чітко попереджали, то ти як гостинна господиня просто зобов’язана була накрити нормальну поляну із закусками!» — з кривою, нахабною посмішкою безапеляційно заявив осмілілий Павло…
