«У нього ж немає ані копійки!»: що насправді ховалося за зачиненими дверима родичів

Не можна з сином посидіти? Вриваються без дозволу, як бандити! Вітю, забери свою дочку, вона нам апетит псує.

Ксенія повільно підійшла до столу. Вона дивилася не на свекруху, а на чоловіка, на його білу сорочку, на годинник на його руці — новий, масивний.

— Ти казав, зарплату третій місяць не платять, а тепер узагалі звільнили, і ти не можеш собі нічого знайти, — сказала вона. — Ти ж годуєшся за мій рахунок, ти вигріб у мене все, навіть те, що на зуби відкладала.

— Ксю, ну не починай, — занив Женя, втрачаючи весь свій лиск. Він знову перетворювався на того жалюгідного прохача з передпокою. — Я просто… ну, видали премію маленьку. Я хотів сюрприз зробити, мамі з ремонтом підсобити.

— Маленьку премію? — Віктор Іванович підійшов до столу й тицьнув пальцем у пляшку коньяку. — Що це? Hennessy? Це скільки твоїх маленьких премій? П’ятнадцять тисяч пляшка коштує, якщо не палена. А ти в дружини дві штуки стріляв учора.

— Це не ваша справа! — верескнула Іда Марківна. — Це гроші мого сина. Він має право витрачати їх на матір, а не на всяких там…

Ксенія раптом відчула, як лід усередині тріснув. Але замість істерики прийшла ясна холодна злість. Злість хижака, який зрозумів, що він більше не жертва. Вона взяла зі столу тарілку з бужениною.

— Смачно? — спитала вона.

— Постав на місце! — гаркнула свекруха.

Ксенія спокійно перевернула тарілку. Жирні скибки м’яса ляпнулися на килим. На новий бежевий килим.

— Ой, ти що витворяєш, ідіотко! — заверещала Іда Марківна, схоплюючись.

Ксенія взяла вазочку з ікрою.

— Це на мої гроші? — спитала вона чоловіка. — Ті п’ятдесят тисяч, що ти брав на борг колезі, це вони?

Женя втиснувся в стілець.

— Ксю, я все поверну…

— Ні, Женечку, ти не повернеш, бо повертати нічим.

Вона висипала ікру просто в салат олів’є. Перемішала ложкою. Вийшло гидке місиво.

— Вітю, зроби щось, вона ненормальна! — кричала Іда Марківна.

— А я що? — Віктор Іванович розвів руками, ледве стримуючи усмішку. — Я старий хворий чоловік. Цивільно-правові відносини, самі розбирайтеся. І взагалі, це спільно нажите майно. Дружина має право їсти ікру як хоче: хоч з олів’є, хоч із підлоги.

Ксенія перевела погляд на величезний телевізор, що стояв у кутку в коробці. Samsung, 55 дюймів.

— Чек на телевізор де? — спитала вона.

— Який чек?