Урок для свекрухи: який сюрприз залишила невістка у ресторані
— Та не так! — тут же робила зауваження свекруха. — Спочатку вологою ганчіркою протираємо все зверху вниз, потім займаємося килимами, після наводимо лад на балконі, потім підлогу миємо і всю сантехніку до блиску. Ти вже пів року тут живеш, невже важко запам’ятати порядок?
Наталка мовчки кивала і виконувала вказівки жінки. Але господиня все одно виговорювала синові, що в нього дружина ледача нечупара.
— Прибирання треба робити раз на день.
— Ну добре, нехай раз на два дні. А твоя дружина згадує про це раз на тиждень. Напевно, у них у селі так заведено. Там все одно земля кругом, а в нас тут місто, все має бути чисто і прибрано. Не дарма ж у домі і водопровід є, і каналізація.
— Мам, але ж ми вчимося, — намагався виправдатися за Наталку Ілля.
— Я теж, коли ти був маленький, працювала. А це, між іншим, не три пари відсидіти, а восьмигодинний робочий день. Однак я ж встигала.
Коли молодята їхали на заняття, жінка заходила до їхньої кімнати. Ух, як же її дратували ці білі, в’язані гачком серветки, які Наталка поклала на журнальний столик і підвіконня. Ну що за убозтво! Ні, щоб позбутися цих пилозбірників, так треба тут село розвести. І як Іллі це може подобатися?
Незабаром на цих серветках стали з’являтися різні камені та черепашки, які молоді привозили зі студентських практик. «Краще б квіти в китайській вазі поставили або статуетку, а вони все якимось камінням захаращують», — бурчала за відсутності молодих Наїна Тимурівна. Однак сказати нічого дітям не могла, оскільки вони в загальний простір нічого не виносили. А про те, що вона буває в їхній кімнаті, їй зовсім не хотілося повідомляти.
«Ні, я розумію, коли вона була шмаркатою студенткою», — скаржилася жінка своїм подругам. «Але зараз же заміжня жінка. А все в якихось шортиках, футболці і з розпатланим волоссям, наче тільки з сінника повернулася. Ну, ти собі манікюрчик зроби, очі підфарбуй, туфлі на підборах одягни, і одразу по-іншому виглядатимеш. А Іллюша мій наче цього не бачить».
«Можна подумати, йому цей колгосп подобається. Кохання сліпе», — кивали їй у відповідь співрозмовниці. «Он навколо скільки гарних дівчат ходить, красивих і доглянутих».
«Точно», — погоджувалася Наїна. «А він тільки на свою нечесану ляльку дивиться».
Однак, попри своє невдоволення вибором Іллі, мати дуже засмутилася, коли вони закінчили інститут і, почавши заробляти, з’їхали на орендовану квартиру.
«Мам, ти чому засмутилася?» — спробував заспокоїти її син, побачивши сльози, що набігли на очі, коли вони з Наталкою збирали речі, готуючись до переїзду. «Ми ж з тобою обговорювали, що живемо тимчасово, поки студенти, а зараз у нас з’явилася можливість жити окремо».
«Та нічого», — намагалася відвернутися Наїна Тимурівна і витерти зрадливу сльозу, що бігла по щоці. «Просто мені вже стало якось самотньо».
Незважаючи на смуток, жінка одразу після від’їзду сина з дружиною зробила у квартирі ремонт і перестановку. Залишені Наталкою мереживні серветки, якісь дрібнички та знайдені в процесі ремонту речі свекруха зібрала у велику сумку і виставила в коридор. Коли молодь приїхала в гості, Наїна показала на баул.
«Ось я залишене вами зібрала. Самі вирішуйте, що з ним робити. З собою заберете чи на смітник?»
Наталка присіла поруч із сумкою.
«Ой, Наїно Тимурівно, дякую вам величезне за серветки! Я так боялася, що ми їх десь випустили і назавжди загубили. Це ж бабуся мене навчила в’язати гачком, і серветки її руками зроблені. Хочете, я вам на подяку одну на згадку залишу?»
«Ні, дякую, люба». Свекруха зробила вигляд, що розчулилася. «Це ж вони тобі пам’ятні. Рада, що змогла тобі допомогти». А сама при цьому подумала, що тільки їй у квартирі цього села й не вистачало.
— Ілля, а де та фотографія, яка висіла раніше над диваном? — поцікавилася Наталка.
— Не знаю. Напевно, мама кудись прибрала. А що?
