Вона думала, що повертає гаманець звичайній пасажирці. Деталь у домі її родини, що змусила таксистку збліднути
«Це ми ще побачимо», — примружилася таксистка й засміялася. «Поставлю вас на лічильник, Кириле, якщо знову мене обдурите». Поки вони спускалися до машини, молодий бізнесмен устиг зателефонувати Віктору Михайловичу, своєму давньому товаришеві й юристу, який колись створював юридичний відділ фірми, але був звільнений Оленою пів року тому з надуманої причини.
Голос у слухавці звучав бадьоро. Юрист пообіцяв підготувати клопотання про призупинення торгів, щойно побачить файли. Після чого Кирило відразу ж йому їх надіслав.
Лала вела машину впевнено. Місто задихалося в заторах, але вона знала, де можна зрізати, а де — об’їхати, не порушуючи правил. Вона раз у раз поглядала в дзеркало заднього виду.
Кирило на задньому сидінні був зосереджений. Він перевіряв, чи всі файли завантажилися в планшет, і робив нотатки в блокноті. Біля входу до громіздкої будівлі, де починався аукціон, на них чекав Віктор Михайлович.
Літній чоловік у потертій сірій костюмній парі коротко кивнув Кирилові, побіжно глянув на Лалу й одразу простягнув бізнесменові підготовлені документи. «Ходімо. У нас десять хвилин до протоколу».
Юрист розвернувся до дверей без зайвої метушні. Було видно, що ця людина не раз стикалася з подібним. Вони підійшли до зали.
Кирило майже відчутно напружився, і Лала мимоволі глянула в той бік, куди був спрямований його косий погляд. Біля вікна стояли двоє й тихо сміялися. Олена в білому костюмі мала вигляд порцелянової статуетки: дорогої й бездушної.
Поруч із нею вусатий пан Микола Гуляйкін по-хазяйськи тримав її під лікоть, поблискуючи золотим годинником на руці. Помітивши чоловіка, Олена перестала всміхатися своєму супутникові. Її погляд, холодний і оцінювальний, ковзнув по Лалі.
Вона затрималася на її простих джинсах і куртці, і на губах жінки заграла ледь помітна презирлива усмішка. «Кириле?» — вона підвела брову. «Ти навіщо тут?
Усе вже вирішено. Гадала, у тебе вистачить мужності змиритися з банкрутством». Вона ще раз окинула поглядом дівчину.
«Бачу, ти вирішив змінити оточення. Це що, твоя група підтримки з найближчої наливайки?» Гуляйкін усміхнувся.
Лала відчула, як усередині закипає її південна кров. Їй хотілося спершу врізати по її гарненькій мармизі, а потім висловити цій пані все про нічні поїздки й вусатого коханця, але Кирило раптом поклав руку їй на плече. «Олено?» — голос Кирила був незвично спокійний, без тіні ранкової істерики.
«Ти виявилася хитрішою за мене, мушу це визнати. Гадаю, пан Гуляйкін сьогодні готується святкувати перемогу. Що ж, по заслузі мені за мою довірливість, але я тут лише для того, щоб переконатися, що все відбудеться за законом».
Олена театрально розсміялася. «Саме за законом, Кириле. Закон сьогодні на боці тих, хто не ляпає вухами, а в тебе залишилися тільки борги й сумнівні знайомства».
Вона ступила до Лали й тихо промовила, але так, щоб почув Кирило: «Моя тобі порада: тікай від нього. У цього так званого бізнесмена до вечора не залишиться грошей навіть на оплату твого часу.
Невдахи — це заразно». Микола зневажливо фиркнув і потягнув Олену до дверей зали. «Ходімо, Олено, не будемо гаяти часу на масовку».
Лала стояла, стискаючи кулаки. Вона подивилася на Кирила. Той провів дружину довгим поглядом.
«Чому ви промовчали? — прошепотіла Лала. — Вона ж вас у бруд втирає». «Нехай», — відповів Кирило. У його очах не було ні болю, ні образи, лише холодний розрахунок мисливця, який чекає, коли жертва сама зайде в капкан.
«Чим вище вона зараз злетить, тим болючіше буде падати. Побачимо, як вони заспівають, коли Віктор Михайлович відкриє папку перед головою комісії». Він жестом запросив її йти за собою.
Лала пішла вперед, відчуваючи, як адреналін змушує її серце битися швидше. У залі засідань Лала намагалася не відставати від Кирила. Тут усе було чужим: високі стелі, люди в строгих костюмах, щойно надруковані брошури на столах.
Олена й Микола зайняли місця в першому ряду. Вони поводилися як господарі становища. «Прошу уваги», — розпорядник торгів постукав ручкою по столу.
«Починаємо процедуру відкритого аукціону з реалізації заставного майна. Лот номер сто один. Контрольний пакет акцій, початкова вартість…»
«Хвилинку!» — Віктор Михайлович підвівся, не чекаючи запрошення. Його голос, сухий і скрипучий, змусив розпорядника урватися. «У мене офіційна заява від власника, ми вимагаємо негайного призупинення торгів».
Розпорядник насупився, поправляючи окуляри, і заговорив: «Послухайте, всі претензії розглядаються в судовому порядку. У нас є виконавчий лист, ми зобов’язані продати актив».
«Ви будете зобов’язані пояснюватися зі слідством, якщо зараз укладете угоду за підробленими документами!» Юрист підійшов до столу й поклав перед розпорядником кілька аркушів. «Тут виписки з прихованих архівів, які підтверджують, що заборгованість компанії перед структурами пана Гуляйкіна — фіктивна.
Це фірми-одноденки, створені для виведення капіталу. Ось договори, підписані факсиміле, доступ до якого був лише в генерального директора збанкрутілої компанії, яка сидить разом із паном Гуляйкіним, навіть не приховуючи своєї афілійованості з раніше згаданим паном». Олена, яка досі зберігала крижаний спокій, поривчасто підвелася й одразу ж сіла на місце…
