Вона думала, що рятує пенсіонерку, але записка на вахті перевернула все

Мати обійшла весь будинок і навіть заглянула до курей, бо Галя вранці збирала у них яйця. Дитини не було і в городі біля грядки з ягодами.

— Чи не нас шукаєш? — у двір зайшли баба Серафима і Галинка з кошиком, повним різної випічки.

— Налякала ти мене, доню, — мати схопилася за серце. — Ну й нічка видалася. Та ще ти кудись зникла.

— Мам, ти не повіриш! — вигукнула Галинка і розповіла про нічну пригоду, не забувши додати, як вона хоробро вирвалася з лап домовика.

— Скажеш теж, — засміялася мати. — Пішли, поглянемо на твого домовика, боягузка.

Виявилося, що за домовика Галя прийняла їхнього кота Ваську. Це він стрибнув з печі і впустив глечик, а потім схопив клубок з нитками. Бабуся Серафима реготала, тримаючись за живіт.

— Ну ти даєш, внученько, від кота бігла, все село переполошила. А я ж мало не повірила!

Галі було не до сміху. Треба ж було так перед сусідами зганьбитися. А тому, побачивши кота, вона погрозила йому пальчиком.

— Фу ти, Васько, все через тебе!

Галинка ще довго на всіх дулася, поки мати не покликала її з собою на ферму телятко дивитися.

— Яке гарненьке! А обійняти його можна? — запитала про всяк випадок Галя, притиснувши до себе Барина, який щосили намагався зажувати її бантики в косичках.

— Тільки обережно, він племінний, його берегти треба, — відповіла мати, оглядаючи Зірку, яка йшла на поправку.

І Галя дбайливо обіймала телятко, що ще невпевнено стояло на тонких ніжках. Вона так прив’язалася до бичка, що ходила до нього щодня, а той, угледівши квітчастий сарафан подружки, вітально мукав, витягнувши шию. Барин ріс як на дріжджах, і восени його вже випускали разом із коровою на невеликий лужок на березі річки.

Одного разу Галя за своєю звичкою після школи забігла, щоб провідати дружка. Барин уже був їй по пояс, і у нього прорізалися ріжки, а тому він постійно цілився головою в жердини загорожі, граючись бодаючи перешкоди.

— Давай почухаю, — говорила Галя і чухала пальцями лоб Барина. — Які гарні у тебе ріжки!

Той заплющував очі і задоволено ляпав хвостом по боках. І тут Галя згадала, що принесла другу яблуко.

— Постій тут, я зараз, — сказала вона і пішла, щоб дістати з рюкзака частування.

Але коли вона повернулася, теляти в загоні не було. Лише в загорожі зяяла невелика діра. Мабуть, Барин все ж зламав перегородку своїм упертим лобом.

— М-м-м! — почувся переляканий клич бичка.

А Зірка вторила йому, просунувши голову між жердинами. Галя підбігла до обриву і побачила, як теля борсається в річці і ніяк не може підпливти до берега.

— Матінко, мамо! — несамовито закричала Галя і побачила, як назустріч біжить мати.

— Там він! Упав! — ревіла Галинка, показуючи в бік річки.

— Клич Степановича! — швидко сказала мати і побігла вниз із крутого берега.

Скинувши гумові чоботи і куртку, вона, зойкнувши від холоду, кинулася в крижану воду і попливла. Схопивши Барина, який уже неабияк наковтався води, за шию, мати витягла його на берег, загорнула в куртку і босоніж побігла по холодній землі.

— Швидко сюди електропічку і гарячого молока! — скомандувала вона. — Петре Степановичу, треба йому укол поставити!

— Зараз усе зроблю! — клопотався старий. — Сама хоч у сухе переодягнися, а то вся синя, он як зубами цокаєш. Зараз скажу, щоб гаряченького чайку організували.

— Встигнеться, Степановичу, я міцна, а от теля втратимо! — сказала мати і дістала ампулу з ліками.

Барина закутали в шерстяну ковдру і напоїли гарячим молоком. Він навіть не здригнувся, коли легка рука ветеринара поставила йому укол. А Галя, як заворожена, дивилася на матір, і гордість за неї розпирала дитяче сердечко.

«Хочу бути як мама!» — подумала вона тоді і вирішила вчитися ще старанніше.

Теля вижило і через тиждень бігало, як ні в чому не бувало. А от мати захворіла, застудилася в студеній воді. Спочатку вона трохи кашляла, а потім злягла. Місцевий фельдшер поставив їй діагноз — двостороннє запалення легень. У лікарню мама Галі їхати відмовилася, як би чоловік її не вмовляв.

— Та я й сама собі уколи поставити зможу. Чого місце даремно займати? — закашлявшись, відповідала мати. — Пройде, не бійся.

Галя сиділа біля її ліжка і клала їй долоньку на лоб. Він був гарячим. Якось уночі Галя прокинулася від того, що батько кричить у трубку:

— Швидка! Моя дружина задихається! Приїжджайте швидше!

Галя кинулася до ліжка матері і побачила, як та важко дихає, немов їй не вистачає повітря.

— Йди у свою кімнату, — суворо сказав батько і сів біля дружини.

Галя пішла до себе, але зрідка прислухалася, як важко дихає мати. Це були найдовші дві години в її житті. Швидка допомога не встигла. Мати померла на руках батька Галі. Лікарі щось писали і заодно заспокоювали чоловіка, який щойно втратив дружину.

— Мамо! — шепнула Галя, пробравшись на ліжко, і торкнулася долонькою лоба матері. Він був холодним.

На похорон матері Галі зібралося все село. Хтось мовчав, жахаючись того, що відбувається, хтось плакав і голосив, як бабуся Серафима, а Галя стояла, не розуміючи до кінця, що відбувається. І тільки дивлячись на батька, який почорнів від горя і звинувачував себе, що вчасно не наполіг на лікарні, вона відчувала тягар біди, що її спіткала. Відтоді на ферму Галя не ходила, бо змінила мрію. Тепер вона хотіла стати лікарем, щоб рятувати людей.

Після похорону матері Галя повернулася до школи зовсім іншою, тихою і відчуженою. В ній не було більше тієї запальності, що запалювала іскорку в очах. І шкільні друзі це помітили і самі притихли. На уроках часто панувала тиша, бо навіть хуліганисті хлопчаки боялися собі уявити, як це — втратити маму. Молода вчителька щосили намагалася хоч якось розворушити Галю, але марно. Галя воліла заглибитися в навчання. І дивно було спостерігати, як другокласниця Галя пів дня проводить у шкільній бібліотеці, читаючи наукові книги, що не підходили їй за віком. Вона нікому не казала, що справа не тільки в бажанні черпати знання, а й у тому, що повертатися в порожній дім, де немає мами, було страшно і боляче.

Батько Галі виявився людиною слабкою і замість того, щоб підтримати свою дитину, яка втратила матір, почав безпробудно пити і не ночувати вдома. Він, як і донька, боявся повертатися в дім, який здавався тепер порожнім без своєї господині. Бригада, де працював батько Галі, терпіла довго, але потім колектив поставив його перед вибором — або робота, або пляшка. І слабовольний вдівець обрав друге.

— Ти вже вибач, Олексію Івановичу, але я змушений тебе звільнити з бригади хліборобів. Ти нам усі плани зі збирання руйнуєш. Дощі на носі, а твій комбайн простоює. Переведу тебе в механіки, — сказав голова колгоспу.

— Роби, що хочеш. А у мене горе, — махнув рукою батько.

— Про доньку подумай. Тобі її ще на ноги ставити, — намагався його врозумити голова.

На що батько Галі махнув рукою і вийшов з контори. Йому було все одно, що подумають про нього люди, бо горе роз’їдало його зсередини. А тому він поспішав забутися випивкою і щодня не просихав.

— Тату, а є що поїсти?