Вона готувалася до найгіршого, але зустріч подарувала їй друге життя….

— Максиме Леонідовичу, прошу вас.

— Так, так, йду, йду. Ладно, мені треба йти. Ну, якщо що, я і дружині можу сказати. Правда. Все, бувай, Собака Рікі.

— Бувай.

— Все, бачиш, як начальство зі мною. Так. Не збавляємо темп. Тримаємо дистанцію. Увага по свистку. Змінюємо напрямок руху. Змінюємо напрямок. У що там зійшлося? Ну, чому встали? Костю! Денис!

— Це він мене штовхнув.

— Я?

— Та вона просто сліпа.

— Денис! Костю! Що тут відбувається? Ярославський. Це знову ти?

— Та він сам ні з того, ні з сього на мене накинувся. Може, вирішив помститися. За те, що я про замінування розповів.

— Та при чому тут замінування? Він Ксюшу штовхнув.

— Ольго Миколаївно, Костя дійсно його провокує весь час.

— Андрію Анатолійовичу, коли я вирішу дізнатися вашу думку, я вас запитаю, добре? А ти, Денис, взагалі мовчи після того, що ти минулого разу накоїв.

— Ми ж з вами педагоги, Ольго Миколаївно. Ви, взагалі-то, зараз повинні спостерігати за дітьми в спортзалі.

— Так, вибачте. Денис, не грубіянь директору. Я дзвонила вам з управління з приводу Дениса. Чудово. Ось ви-то мені дуже потрібні. Прошу вас, проходьте. Світлана Юріївна?

— Світлана Юріївна. Присідайте.

— Дякую.

— Ну, здрастуй, хлопчику. Щоки… Добрий день. Розповідайте.

— Світлано Юріївно, я зовсім не розумію, що мені робити з цією дитиною. Він всього пару днів у школі, а вже вдруге відзначився. Я взагалі боюся собі уявити, що буде завтра.

— А ось з цього місця детальніше.

— Гей, я, здається, ручку на роботі забула. Можна вас попросити?

— Так, звичайно. Прошу вас.

— Дякую. Ну? Ну? Я вся в увазі.

— Позавчора він замінував школу. Сьогодні побився. Я боюся собі уявити, що буде завтра. Цікаво, що з цього приводу думають його батьки. Таке враження, що їм взагалі не до дитини.

— Та ви що? А ну-ка, ну-ка. Цікаво. Ось це цікаво.

— Ви мене вибачте, я, напевно, повинна була відразу повідомити, а не чекати, поки батьки вживуть заходів. Я ж знала, що брати дитбудинківця — це дурна затія.

— Ну, нісенітниця. Взяли? Потрібно вирішувати проблеми в міру їх виникнення. Ви викликали вже батьків цих забіяк?

— Ось я якраз збиралася. Пробачте. Добрий день усім.

— Добрий день. Добрий день.

— Знайомтеся, Марина Сергіївна Ярославська. Наш провідний спеціаліст. Директор «Глобал Гермес». Стахов Максим Леонідович і його помічники.

— Дуже приємно.

— Взаємно, дуже приємно.

— Так. Ну що, давайте приступимо. Вибачте. Отже. Наша стратегія з пошуку та залучення… Я зараз відключу. Прошу вибачення. З пошуку та залучення нових кадрів. Алло, я вас слухаю.

— Добрий день. Я можу поговорити з Сергієм Скачковим? Це Ольга Миколаївна зі школи.

— Секундочку. Сергію Володимировичу, вас зі школи турбують.

— Будь ласка, кава.

— Звичайно ж, біжу, біжу. Дякую. Ольго Миколаївно, я вас слухаю. Щось сталося?

— Ще й як сталося. З вашим Денисом знову проблеми. Ви можете під’їхати терміново зараз у школу?

— О, ви знаєте, сьогодні зустріч на зустрічі. Ви спробували Марині зателефонувати?

— Я її набирала разів десять. Вона не бере. Питання серйозне. Так що вирішіть, хто з вас приїде. І врахуйте, що у мене в кабінеті сидить співробітник соціальної служби. Чекаю на вас.

— Чекаємо. Я вас зрозумів. Шунко.

— Так.

— Справа є.

— Не зараз.

— Твоя справа може почекати, а моя ні. Ти назад своє місце хочеш?

— Ні.

— Давай, тільки швидко. Максимально швидко. П’ять хвилин. Почекай мене п’ять хвилин. Терпи, брате. П’ять хвилин. А Марини Сергіївни немає. Де вона?

— На зустрічі з клієнтами.

— Де ця зустріч? Мені треба терміново її побачити.

— У Петра Сергійовича, але вам туди не можна.

— Та твою ж мать!

— Ти чого розкричався?