Вона готувалася до найгіршого, але зустріч подарувала їй друге життя….
— Не буду. Ой, і на п’ять хвилин не залишиш. Як би чого не накоїли. На все добре.
— Дякуємо вам дуже. На все добре. Ходімо.
— Ну що, знайомся. Це Сергій, мій чоловік.
— Це ваша собака?
— Це собака Сергія, і сьогодні вона знайде новий дім.
— Правда?
— Так, звичайно. Марина просто не любить собак і намагається його позбутися.
— Давайте його залишимо. Він такий класний.
— А давай ми прямо зараз заїдемо в зоомагазин і купимо тобі черепаху?
— Я просто з дитинства мріяв про собаку. А в інтернаті тварини заборонені.
— Ладно, хай залишається.
— Ну що, поїдемо?
— Бувайте, хлопці! Ура!
— Поруч. Сергію, сьогодні потрібно Дениса оформити в школу. Зможеш?
— Та не питання. Тільки якщо це не Гоґвортс. Тому що маґлам на платформу 9 ¾ потрапити нереально.
— Що?
— Гаррі Поттер. Ти не дивилася «Гаррі Поттера»?
— Ні.
— Теж не дивився «Гаррі Поттера»? Пізніше. Я ще на життя скаржуся. Ладно, завтра займуся.
— Не треба завтра. Всі документи я оформила. Школа в сусідньому дворі. Дай пацану вдома повалятися. Він тільки відкинувся. Він, можна сказати, в інтернаті термін гоняв.
— Зовсім з глузду з’їхав при дитині?
— Я пожартував.
— Все, щоб сьогодні оформилися. Шкірман хоч до цього причепитися не зможе.
— Добре. Ходімо. Рікі!
— Та ладно. Прям так і сказав?
— Та не буду я нікому говорити.
— Доброго ранку.
— Доброго ранку, Петре Сергійовичу.
— А Марини Сергіївни немає?
— Я в кабінеті почекаю. Давно вона вийшла?
— Вчора ще.
— Як вчора? Її що, не було сьогодні?
— Ні.
— Напевно, щось сталося. Зазвичай вона вчасно приходить. Проходь.
— Давай рюкзак. Ну ось. Це наш дім. І тут ми будемо жити всі разом. Подобається тобі?
— Офігіти! Та я сам вчора офігів.
— Не лайся при дитині.
— Що я такого? Він у нас взагалі-то роззувається.
— Йди мий свою собаку. Рікі, йди мий руки.
— Так, Петре Сергійовичу. Алло.
— Мариночко, що сталося? Допомога потрібна?
— Хіба що матеріальна.
— Кажи скільки. Я скину на карту.
— Я взагалі-то пожартувала. У вас там точно все в порядку?
— Та я-то в порядку. Ти де?
— Їду. Через пів години буду. Я була у лікаря. Це просто планова консультація.
— Ну, жива — вже добре. Приїдеш, зайди до мене. Справа є важлива.
— Нормально все. Кави зроби. Як зазвичай, так.
— Так, щастить же декому. За мене хто так похвилювався б. Ну, що ти там казала? Планова консультація? Чому просто не сказати правду?
— Тому що буде занадто багато питань. Я вчора була одиначкою, а тепер у мене є чоловік, собака і 11-річний син.
— У тебе є чоловік… Ти точно впораєшся?
— Звичайно.
— Ладно, я на роботу. А що щодо моєї роботи, там, де місяць випробувального?
— А, я забула. Я сьогодні дізнаюся, куди тебе можна прилаштувати.
— Сподіваюся, це щось гарненьке.
— Не сумнівайся.
— Денис, бувай.
— Бувай.
— Бувай. Та лежи, лежи. Подобається? Це система «розумний дім». Твоя мама встановила правила: без неї руками нічого не чіпати. Але правила існують для чого? Для того, щоб їх порушувати. Можеш подивитися. Жерти хочеш?
— А школа?
— Та яка школа? Школа почекає, я зараз що-небудь приготую.
— А телевізор подивитися можна?
— Ти що, знущаєшся, чи що? Звичайно можна, вмикай.
— Петре Сергійовичу.
— Максиме Леонідовичу, ну ви ж нас знаєте. Ми номер один на ринку, так що все буде в порядку. Та ні, це з «Діамантової руки». Ну там, де Миронов, Папанов і Нікулін грають. Та ні, не футбол. Не знаєте? Ну добре, тоді будемо на зв’язку. На все добре. Двадцять три роки всього, а вже Леонідович. Мене до тридцяти п’яти Петрусем звали. Вітаю, вперше за десять років запізнилася. Ну що лікарі сказали?
— Вибачте, все в порядку, я готова працювати. Ви про щось хотіли поговорити?
— Ну що стоїш? Сідай. Чула, «Глобал Гермес»?
— «Глобал»? Так. Так, звичайно, вони лідери світового ринку логістики.
— Хочуть з нами співпрацювати. Пропонують ексклюзив на п’ять років. Так що будеш курувати їх.
— Я?
— Ну а хто? Ти найкраща в компанії, компанія найкраща в країні. Висновок?
— Я найкраща в країні?
