Вона не повірила циганці, але вранці сталося те, що змусило її ридати від щастя

Що вона загине в червоному автомобілі? Або стане інвалідом?» — думки замиготіли в голові переляканим птахом. Дівчинці раптом нестерпно, до тремтіння захотілося додому, в безпеку своєї кімнати. Її захлеснула хвиля муторного, ірраціонального страху, і на мить здалося, що весь світ, залитий сонцем ринок, усміхнені люди — все налаштоване вороже. «І в усьому винна ця невгамовна Оксана, вічно їй пригод не вистачає, не сидиться на місці, потягла мене до цієї карги», — злилася Наталія про себе.

Вона різко вирвала руку і майже побігла геть. Немов підтверджуючи безпричинний жах, що нахлинув, у спину їй ударив важкий, як могильна плита, голос ворожки. «Почекай! Ти, дівчинко чорненька, тобі років-то скільки зараз?» «Чотирнадцять виповнилося», — буркнула Наталія, не обертаючись і прискорюючи крок. Стара знову похитала головою, бурмочучи щось собі під ніс, перебираючи пальцями край хустки.

«Це для дорослих людей дні схожі один на інший, пролітають непомітно, зливаючись у сіру стрічку буднів. А у тебе зараз світ величезний, повний відкриттів, кожен день — як рік. Ти не забудь мої слова, дитинко. Запам’ятай міцно, як «Отче наш»: червона машина! Біда в ній твоя живе!»

Перший час кошмари, в яких Наталії з’являлася та сама ворожка з палаючими очима, мучили її ночами. Вона прокидалася в холодному поту, серце калатало десь у горлі. Але юність бере своє. Страхи незабаром минули, витіснені яскравими подіями: першим коханням, іспитами, посиденьками з друзями. З часом дівчині і зовсім стало здаватися, що те моторошне передбачення їй просто наснилося або було плодом дитячої уяви, і вона повністю викинула цей випадок із голови. Та й, до слова, прокотитися на червоних автомобілях їй ніхто ніколи не пропонував — навколо були суцільно сірі, білі та чорні машини.

Минуло чотири роки. Того фатального вечора в приміському селищі нарешті стихла гучна музика. Дискотека закінчилася, вогні в клубі згасли, але весела молодіжна компанія ніяк не могла роз’їхатися по домівках. Нічне повітря було наповнене ароматами літа і свободи. Хоч голова у Наталії і паморочилася від випитого дешевого шампанського, вона прекрасно розуміла, що цього разу терпіння бабусі, у якої вона гостювала, лопне. На наступну дискотеку її точно не відпустять, посадять під домашній арешт. «Хлопці, давайте вже поїдемо, мене вдома просто вб’ють за запізнення! Вже третя година ночі!» — благала вона.

Найбільш тверезим серед хлопців виявився Тарас, хоча і він випив чимало. Йому і випала доля сідати за кермо, оскільки інші ледь в’язали лика. Виглядав він, чесно кажучи, неважливо: обличчя було блідим і змарнілим, очі червоними. Здавалося, його ось-ось виверне навиворіт прямо на кермо. Старенькі «Жигулі» сонно мигнули тьмяними жовтими фарами і, видавши важке механічне зітхання, більше схоже на кашель курця, повільно рушили у зворотний шлях.

Сама Наталія, як офіційна дівчина Богдана, якому батьки з гордістю подарували на повноліття ці старі «Жигулі», сиділа на почесному передньому сидінні. Салон пах старим дерматином, бензином і перегаром. Вузька дорога петляла між деревами густої лісопосадки, гілки шмагали по даху. Машина рухалася ривками, мотор ревів і чхав, рухаючись вкрай невпевнено. Тарас і в тверезому стані був водієм посереднім, який отримав права зовсім недавно, але зараз реакція його була загальмована, а інші хлопці взагалі ледь трималися на ногах, горланячи пісні на задньому сидінні.

Що вже приховувати, напідпитку були абсолютно всі, тому небезпечні маневри автомобіля, різкі повороти і заноси сприймалися ними як веселий атракціон, від якого приємно лоскотало в животі і перехоплювало подих. «Ну, як вам тачка? Звір, а не машина!» — гордо запитав власник, перекрикуючи шум мотора. «Так, Бодю, твій батько чудово її відреставрував. Виглядає як новенька, виблискує вся! А була ж іржава червона коритчина, стояла в гаражі сто років, прямо як списана пожежна машина».

У цей самий момент час немов зупинився. В одному з темних куточків пам’яті Наталії спалахнув тривожний сигнал, сирена, що заглушила сміх друзів. Передбачення, забуте, поховане під роками безтурботності, спливло з дна свідомості. «Що ти зараз сказав? Якого вона була кольору? Червоного?» — перепитала Наталія згаслим, чужим голосом, відчуваючи, як холоднішають пальці. «Ну так, яскраво-червоного, вишневого такого, ти хіба не знала? Ми її просто перефарбували в «баклажан» тиждень тому!» — весело відповів Богдан.

А далі події розвивалися стрімко, немов хтось натиснув кнопку перемотування у фільмі жахів. Богдан, що сидів ззаду посередині, раптом різко нагнувся вперед, у проріз між передніми сидіннями, до коробки передач — від алкоголю, духоти і тряски йому стало зле. Наталія з пронизливим криком відсахнулася від нього, втиснувшись у пасажирські двері, намагаючись відсунутися якомога далі. Не розуміючи, що робить, відволікшись на метушню і крик, недосвідчений водій випустив кермо і випадково, але з силою натиснув ногою на педаль газу до упору.

Двигун заревів. Автомобіль різко прискорився, підстрибнув на купині і вильнув у бік узбіччя. Усі пасажири дико закричали, але крик потонув у шумі. Останнє, що встигла побачити Наталія — це яскраво освітлені фарами, білі, як кістки, стовбури беріз, що неслися прямо на капот. Здавалося, дерева самі стрибнули під колеса. Потім послідував моторошний скрегіт металу, що мявся, удар, від якого перехопило подих, і дзвін скла, що розліталося на дрібну крихту. Темрява.

Пізніше, збираючи картину по шматочках із розповідей слідчого та рідних, вона дізналася, що від страшного удару вилетіла через лобове скло на землю, пролетівши кілька метрів. Це, можливо, врятувало їй життя, але зламало долю.

Сидячи в інвалідному візку, який повільно котила мама, Наталія погано розрізняла навколишню осінь через пелену сліз, що застилала очі. А їй так хотілося, як раніше, ближче розглянути квітучі айстри і пишні шапки жоржин….