Вона не повірила циганці, але вранці сталося те, що змусило її ридати від щастя
«А я ж цю руку вже бачила колись… Давно… Була тут дівчинка одна, шустра…»
Якщо вона чекала від Наталії відповіді, то марно. У тієї в горлі застряг колючий, гарячий ком, що перекрив дихання, а очі зрадницьки заблищали від сліз. Минуле навалилося всією вагою. Стара циганка все зрозуміла. Вона докірливо похитала головою, цокнула язиком. «Ну-ну, перестань сирість розводити! Сльозами горю не допоможеш. Що ж ти так, дитинко? Я ж тебе попереджала! Я ж кричала тобі услід! А тобі і море по коліно було, вітер у голові гуляв, так?»
Наталія мовчала, низько опустивши голову, сльози капали на коліна. Напевно, дарма вона сюди приїхала. Розколупала стару рану. Від таких слів, від цієї прямої правди на душі стало тільки гірше і важче, немов камінь поклали. Але зате тепер вона буде точно знати, що це була доля, рок, і шансів немає ніяких. Все вирішено наперед. Дівчина зібралася була їхати, розвертати колеса, але циганка не поспішала відпускати її долоню, тримала міцно, як кліщами.
«Ти здалася!» — ствердно, жорстко підсумувала та, дивлячись прямо в душу.
«Ну так, так і є, здалася. А як інакше? Ви ж бачите…» — прошепотіла Наталія. — «Лікарі в один голос сказали, що немає шансів. Спинний мозок не відновлюється».
«Знають вони багато, ці твої лікарі! Розумні дуже!» — циганка презирливо пирхнула, на секунду замислилася, дивлячись кудись поверх голів перехожих, і продовжила, знизивши голос до шепоту, схожого на замовляння. «Не ходи більше до тих лікарів, що лікували! Толку не буде. До інших їдь! Бачу будинок великий… Вони під червоним черепичним дахом сидять, і вікна у них великі, світлі, у лісі будинок стоїть!»
Наталія відразу подумала про той відомий, новий реабілітаційний центр, який відкрили нещодавно в сосновому бору. Їй пропонували пройти там курс, надсилали буклети, але ціни були непідйомними для їхньої родини, космічними, а гарантій ніхто не давав. Про це вона чесно, з гіркотою і сказала ворожці: «У нас немає таких грошей. Ми все продали».
«А ти не думай про це! Гроші — вода, прийдуть і підуть! Гроші знайдуться, самі прийдуть, звідки не чекаєш!» — впевнено відрізала стара.
«А гарантії? Є сенс?» — з надією, хапаючись за соломинку, запитала дівчина.
«У них лікар з’явився новий, зовсім недавно приїхав, здалеку, чужоземець, здається. Волосся світле, як льон, сам молодий, високий. Руки у нього золоті, від Бога дар. Ось саме до нього тобі потрапити треба. Тільки до нього! Він допоможе! Він тебе на ноги поставить, згадай моє слово!»
Зворотний шлях пройшов як у густому, в’язкому тумані. У голові стукали слова: «світле волосся», «гроші знайдуться». А вдома на неї чекала несподівана новина, від якої Наталія мало не впала б, якби могла стояти. Приїхала провідати мамина рідна сестра з Києва, тітка Олена, яку вони не бачили кілька років через сварку. Успішна столична бізнес-леді, дізнавшись про біду і про те, як живуть родичі, жахнулася. Вона вилаяла маму Наталії за гордість, за те, що вони приховували скрутне становище і що потрібна фінансова допомога.
І, немов за сценарієм, написаним циганкою, мимохідь щиро здивувалася, гортаючи журнал: «У вас же тут, зовсім поруч, такий чудовий реабілітаційний центр побудували, «Сосновий бір». Туди з іншого кінця країни люди приїжджають, черги займають. Про нього справжні легенди ходять, там дива творять. Я все оплачу. Жодних заперечень! Завтра ж поїдемо туди на консультацію».
Наталія не вірила своїм вухам. Пазл складався….
