Вона підняла поділ, і зал затих: наречена показала те, чого соромилася все життя

Але як тільки дівчата дізнавалися, хто саме його батьки і якими величезними активами володіє його сім’я, їхня поведінка кардинально і миттєво змінювалася, в очах з’являвся недобрий хижий блиск, і вони починали бачити в хлопцеві лише джерело свого безбідного існування. Це відверто споживацьке ставлення розчаровувало і ранило Дмитра понад усе на світі, адже він шукав справжніх, непідробних почуттів.

Дівчат же в його звичному колі спілкування цікавили виключно гроші, статусні брендові речі та дорогі подарунки. Постійно він чув одні й ті самі обридлі фрази: «я так хочу цю брендову сукню з нової колекції», «купи мені, будь ласка, останню модель смартфона», «поїхали в найелітніший нічний клуб Києва на ці вихідні».

Ці прохання сипалися на нього нескінченним потоком, перетворюючи будь-яку романтику, що починалася, на сухі та цинічні товарно-грошові відносини. Безумовно, Дмитро міг без проблем дозволити собі оплачувати будь-які примхи своїх пасій, але він щиро не розумів одного важливого моменту: чому він зобов’язаний це робити і чому його сприймають виключно як бездонний гаманець або ходячий банкомат?

Нескінченні вимоги вже просто виводили його з себе, викликаючи стійку відразу до будь-яких нових знайомств. Всі його дівчата чомусь були твердо впевнені: раз у його батька велика процвітаюча агропромислова компанія, то Дмитро просто зобов’язаний одягати їх у найкращих бутиках, дарувати діаманти і возити на дорогі закордонні курорти.

Хлопця таке споживацьке ставлення до його особистості сильно напружувало і ображало, адже він хотів, щоб цінували його самого, його душу і характер. До того ж він намагався не тринькати батьківський капітал даремно, а прагнув заробляти самостійно, старанно працюючи у фірмі батька і поєднуючи це з навчанням.

Дмитро цілком міг забезпечити себе сам, коштів йому з лишком вистачало на комфортне життя, але рівно до того моменту, поки поруч не з’являлася чергова хитра мисливиця за чужим багатством. «Боже мій, ну за що мені таке покарання?» — часто з гіркотою думав він, не розуміючи, чому не можна зустріти просту, добру і щиру людину.

Саме з цієї причини у Дмитра вже майже рік не було жодних серйозних стосунків, він просто втомився від навколишньої фальші та лицемірства. Він намагався тримати максимальну дистанцію з дівчатами, оскільки остаточно в них розчарувався, віддаючи перевагу гордій самотності або веселій компанії вірних друзів.

Звичайно, він міг дозволити собі легкий, ні до чого не зобов’язуючий флірт або запросити когось на побачення, але не більше того, не впускаючи нікого глибоко у своє серце. Але Олеся, вона здавалася зовсім іншою, абсолютно не схожою на всіх інших, з ким йому доводилося спілкуватися раніше.

В одну мить вона зруйнувала всі його усталені стереотипи про сучасних меркантильних дівчат, змусивши знову повірити в можливість щирих почуттів. Під час тієї вечірки він буквально не міг відвести очей від цієї дівчини, вона притягувала його, немов потужний магніт, своєю природністю.

На прощання вони обмінялися номерами телефонів, і вже наступного дня Олеся, всупереч усім негласним правилам, зателефонувала першою з простою пропозицією зустрітися і прогулятися. Молоді люди зустрілися в міському парку, довго гуляли тінистими затишними алеями, їли звичайне морозиво, багато розмовляли і ділилися кумедними історіями з життя.

Вони щиро сміялися, дуріли і почувалися неймовірно легко і вільно в компанії одне одного. Олеся стала першою дівчиною за останні роки, хто не натякнув Дмитру на похід у дорогий ресторан або модний нічний клуб у перший же вечір знайомства.

Вона просто запропонувала насолодитися свіжим повітрям і красою природи, що було для нього справжнім ковтком свіжого повітря. «Я просто обожнюю осінь», — мрійливо промовила дівчина, дивлячись на жовтіюче різьблене листя кленів. «Саме цей час, з ароматом стиглих яблук і сухої трави, з ще теплими лагідними променями сонця, здається мені найбільш душевним і романтичним періодом року»….