Вона підняла поділ, і зал затих: наречена показала те, чого соромилася все життя

«Ми просто зобов’язані познайомитися з матір’ю твоєї дівчини, поспілкуватися з нею, зрозуміти, що між ними сталося. А потім і помирити їх, і особисто вручити майбутній сватці запрошення на ваше весілля». Слова матері прозвучали безапеляційно, і Дмитру зовсім не обов’язково було знати справжні цілі поїздки, адже у неї вже давно дозрів цілий план перевірки.

І ось позашляховик Дмитра від’їхав від батьківського дому, прямуючи в далеку дорогу. У цей же час у сучасній трикімнатній квартирі з шикарним євроремонтом Олеся якраз заварила собі чашку міцної кави. Вона не пошкодувала дорогого коньяку, додала його в напій і з великим задоволенням зробила кілька ковтків.

Для неї це було справжнє свято — залишитися одній. Не потрібно було прибирати, готувати і прикидатися, що вона кохає цього пихатого Дмитра. Адже він для неї був просто шансом, не більше ніж багатенький спадкоємець великої компанії, квиток у нове життя.

Він її обожнював, але вона ніколи не кохала Дмитра, вважаючи його занадто нав’язливим і простим. І на самому початку їхніх стосунків вона відмінно зіграла роль наївної простачки, якій важлива романтика, і зовсім не важливі гроші. «Боже мій, ці багатії такі наївні дурники», — думала вона.

Їй уже так усе набридло: ці його нав’язливі обійми, поцілунки, необхідність грати роль ідеальної нареченої. Іноді виникало гостре бажання все кинути і просто кудись виїхати, втекти. Але Олеся ніяк не могла здатися, вона занадто довго і наполегливо йшла до своєї мети — зачепитися у великому місті.

І занадто багато сил витратила, щоб закохати в себе цього наївного хлопця. На карту було поставлено дуже багато, майже все її життя… Вже зовсім скоро вона стане офіційною дружиною і невісткою власника великого холдингу. Звичайно ж, вона буде працювати краще за всіх на фірмі, і це помітить не тільки її чоловік, а й свекор.

А там можна і посунути Дмитра, отримавши нарешті омріяне місце керівника відділу. Так просто здаватися не можна, треба терпіти. А зараз можна трохи і розслабитися, поки її майбутній чоловік повіз свою недалеку матір на зустріч з «однокласницею».

Подумаєш, цаца яка, могла бы і на таксі поїхати, а не чоловіка смикати. Як же ця жінка дратувала Олесю своїми вічними питаннями. Дратували її постійні розпитування, зауваження і погляди. Набридло терпіти і мовчати на її вічні дурні поради про сімейне життя і побут.

Сама в житті ж нічого не досягла, крім вдалого заміжжя, а будує з себе. Але сваритися і показувати своє справжнє ставлення до неї поки не можна, ще занадто рано. Ось і одягала Олеся щоразу маску привітної невістки під час спілкування з Наталією Петрівною.

Олеся із задоволенням зробила ковток кави і мило про себе посміхнулася. У цей же час за вікнами автомобіля миготіли луки і поля, ліси і села, селища і міста України. І, нарешті, рано вранці машина зупинилася біля потрібного будинку в невеликому віддаленому селі.

«Це точно тут?» — розгублено запитала Наталія Петрівна, озираючись на всі боки. «Точно, я реєстрацію тихенько в Олесі в паспорті підгледів, та й на листах від матері цю адресу бачив. До речі, вона їх складає у свій старий рюкзак, навіть не відкриваючи конверти».

Жінка і молодий чоловік розглядали старий дерев’яний будинок. Матері Олесі, по всій видимості, належала лише його половина, а друга половина була обшита новим сайдингом і обгороджена високим парканом. Та половина будинку, яка належала матері Олесі, була просто пофарбована в яскраво-блакитний колір.

Однак фарба вже облупилася і давним-давно вигоріла на сонці. Старі дерев’яні вікна і прості фіранки на них лише доповнювали загальну похмуру картину бідності. Однак саме подвір’я було цілком доглянутим, як і великий город за ним. Скрізь пістрявіли яскраві клумби, а в палісаднику цвіли троянди найрізноманітніших відтінків і сортів.

«Та вже ж, нічого красивішого я в житті не бачила!» — лише хмикнула Наталія Петрівна, звернувши увагу на прекрасні квіти і переконуючись у нещирості невістки, яка говорила, що ненавидить землю. «Здрастуйте!» — на шум машини у дворі на поріг вийшла жінка середніх років.

«Ви до мене? Хто ви і в якій справі?» — запитала вона з тривогою. «Я наречений Олесі, вашої доньки. А це моя мама!» — представив їх Дмитро. «І ми до вас поспілкуватися приїхали». «З Олесенькою щось трапилося?» Жінка зблідла, похитнувшись від страху.

«Ні-ні, що ви! З нею все нормально, не переживайте. Просто у нас є питання, на які можете відповісти тільки ви!» — звернулася до незнайомки мати Дмитра. «Ну що ж, проходьте в будинок!» — кивнула господиня. «Я поставлю чайник, ось і поспілкуємося спокійно».,,,