Вона сказала принести їй вечірній букет. Неймовірний фінал однієї дуже дивної зустрічі на вулиці

— Олена раптом почула власний голос, що пролунав ніби збоку.

Жінка повільно перевела на неї погляд, цілком позбавлений будь-яких яскравих емоцій. Здавалося, вона подумки зважувала, чи варто взагалі вступати в діалог із цією випадковою перехожою.

— Води, — тихо відповіла вона з ледь вловним акцентом. — Моєму малюкові просто потрібна питна вода.

У її тоні не було ані краплі театрального надриву чи благання, лише безмежна втома й констатація сумного факту. Олена ствердно кивнула й стрімко попрямувала всередину торговельної зали. Той самий охоронець зміряв її важким поглядом, але волів розсудливо промовчати.

Вона швидко набрала до кошика спеціальну дитячу воду, пакет молока, печиво, кілька видів баночного харчування й гроно свіжих бананів. Касирка байдуже пробила товари, механічно дивлячись крізь покупчиню, і назвала суму в триста гривень. Розрахувавшись банківською карткою, Олена підхопила пакет і поспішила надвір, де незнайомка продовжувала віддано чекати на тому самому місці. Дівчина підійшла впритул і простягла їй важкуваті покупки.

— Будь ласка, візьміть, це все куплено спеціально для вашого крихітки, — промовила вона.

Потім Олена відкрила гаманець, дістала звідти купюру номіналом у п’ятсот гривень і вклала її просто в руку молодої матері. Циганка перевела погляд із пакета на гроші, а потім пильно подивилася просто в очі своїй доброчинниці. Це був дуже довгий і неймовірно пронизливий, вивчальний погляд.

За мить вона тихо подякувала:

— Щиро вам дякую. У наш час рідко хто зупиняється заради чужої біди.

Олена вже збиралася відповісти черговою фразою підтримки на кшталт «нема за що», але раптом жінка ступила до неї впритул. Очі циганки звузилися, ставши гострими, наче леза.

Вона так пильно вдивлялася в риси обличчя співрозмовниці, ніби читала там якесь приховане послання.

— Будь ласка, затримайся на хвилинку, — наполегливо попросила жінка. — Не поспішай іти…

Олена буквально приросла до асфальту, вражена раптовою зміною. В інтонації незнайомки з’явилося щось настільки лячне й магнетичне, що опиратися цьому було неможливо.

Жінка зручніше перехопила немовля на руках і знову пильно вдивилася у свою рятівницю.

— Через твою доброту я просто зобов’язана дещо тебе попередити, — почала вона, витримавши коротку паузу. — Мене звати Астрід, і я маю дар передбачати певні події. Це трапляється не щодня, але зараз моє видіння кришталево ясне.

Олена спробувала незграбно віджартуватися й послатися на гостру нестачу часу, але заготовлена фраза застрягла в неї в горлі. Астрід дивилася на неї з такою моторошною серйозністю, що будь-яка усмішка здалася б зараз найвищою мірою блюзнірства.

— Сьогодні ввечері твій чоловік обов’язково принесе тобі квіти, — повідомила провидиця моторошно рівним і байдужим голосом. — Це буде дуже великий і неймовірно запашний букет.

Дівчина здивовано закліпала, не вірячи власним вухам.

— Мій Сергій подарує квіти? — перепитала вона, адже чоловік купував букети лише на великі свята, але ніколи без приводу.

— Він дуже наполегливо проситиме тебе насолодитися їхнім запахом, — незворушно вела далі Астрід. — Переконуватиме, що це щирий сюрприз заради твоєї радості.

Вона зробила багатозначну паузу, нагнітаючи атмосферу.

— Суворо забороняю тобі їх нюхати й підносити близько до обличчя. Один глибокий вдих цього подарунка призведе до неминучої смерті.

На вулиці повисла дзвінка тиша, крізь яку ледь пробивався шум машин і віддалені голоси людей. Олена приголомшено дивилася на цю дивну провидицю, на її серйозне обличчя й спляче немовля.

— Що ви таке кажете? — нарешті насилу видихнула вона.

— Мені вже доводилося бачити подібне в минулому, — тихо, але моторошно виразно промовила Астрід. — Тоді загинула жінка від задухи, і все списали на нещасний випадок через загострення астми. Але мені була відома жахлива правда.

Я на власні очі бачила, як її благовірний готувався до злочину, купував отруєні рослини й холоднокровно вичікував. — Вона подивилася просто в душу співрозмовниці. — Я помітила інгалятор у твоїй сумці, коли ти діставала гаманець.

Олена інстинктивно вчепилася у свій ридикюль. Препарат і справді завжди був при ній через легку форму астми, яка періодично загострювалася сирими осінніми вечорами.

— До чого тут мої ліки? Ви, мабуть, вважаєте мене божевільною? — спробувала захиститися Олена.

Астрід гірко всміхнулася, не розтуляючи губ.

— Цілком логічно думати, що вулична волоцюжка верзе відверту нісенітницю. Однак якщо сьогодні на порозі з’явиться чоловік із флористикою, згадай моє попередження. Негайно принеси цей букет просто сюди, до мене.

— Але навіщо мені це робити? — до Олени почав повертатися голос.

— Виключно для того, щоб лишитися живою, — буденно відповіла Астрід. — Я пробуду біля цього супермаркету до настання темряви, а потім піду шукати нічліг. Не смій сприймати мої слова як безглуздий розіграш. Я ніколи не дозволяю собі жартувати з питаннями життя і смерті.

Олена відступила назад, відчуваючи, як калатає її серце від наростаючої паніки. Уся ця ситуація здавалася повним абсурдом, адже вони з Сергієм прожили в шлюбі цілих п’ять років. Вони разом долали труднощі переїздів, виплачували іпотеку за житло, а під час її тяжкого загострення астми три роки тому він віддано чергував біля лікарняного ліжка. Він постійно дбав про неї й привозив потрібні медикаменти, то чому він мав бажати їй зла саме тепер?

— Мені… мені справді час іти, — невиразно пробурмотіла дівчина.

— Можеш іти, — покірно кивнула Астрід. — Тільки назавжди запам’ятай: сьогодні будуть квіти, і ти не повинна їх нюхати.

Олена різко розвернулася й стрімко рушила геть від магазину. Ноги рухалися автоматично, а в голові роїлися хаотичні думки про абсолютну маячню того, що сталося. У цієї нещасної явно були серйозні психічні відхилення, що часто трапляється серед людей без певного місця проживання.

Вона намагалася переконати себе не надавати значення цим вигадкам, але руки чомусь зрадницьки тремтіли. У грудях раптом утворився тягар, ніби невидимий обруч стиснув легені, перекриваючи доступ кисню. Дівчині довелося різко зупинитися, витягти рятівний інгалятор і зробити глибокий вдих. Препарат спрацював миттєво, і дихання знову прийшло в норму.

«Це звичайна психосоматика», — подумки заспокоїла вона себе, списавши напад на фактор несподіванки. Дівчина дуже прискорила крок, намагаючись упорядкувати сплутані думки. Радість від кар’єрного злету раптом змінилася липким і тривожним осадом у душі. Попередження Астрід безперервно крутилися в її свідомості, мов заїдена платівка старого грамофона.

«Квіти». «Заборона вдихати аромат». «Неминуча загибель». Це була відверта нісенітниця й абсолютний абсурд. Олена відчайдушно замотала головою, намагаючись струсити із себе це моторошне марення. Її Сергій — люблячий чоловік, і хай він далеко не ідеальний, іноді буває надто дратівливим чи замкнутим у собі.

Останні кілька місяців він і справді дуже віддалився, але всьому виною був важкий робочий стрес. У його будівельній фірмі зараз ішли жорсткі реорганізації та масові звільнення, тож нерви чоловіка були натягнуті, мов струна. Але піти на холоднокровне вбивство? Це категорично неможливо.

Знайома дев’ятиповерхівка з’явилася попереду всього за п’ять хвилин ходи.

У цьому найзвичайнішому панельному будинку вони з чоловіком орендували затишну двокімнатну квартиру на четвертому поверсі останні два роки. Піднявшись сходами, Олена дістала зв’язку ключів і відчинила двері. Усередині панувала оглушлива тиша, бо Сергій зі своїм ненормованим графіком зазвичай повертався додому ближче до восьмої вечора. Дівчина роздяглася, пройшла на кухню й клацнула кнопкою електричного чайника.

Їй життєво необхідно було заспокоїти розхитані нерви горнятком гарячого чаю й назавжди забути про цю безглузду зустріч. Це був лише дурний збіг, адже мало які фантазії народжуються в голові вуличної ворожки. Відчинивши дверцята холодильника, вона із задоволенням подивилася на холодну пляшку ігристого вина.

«Обов’язково відсвяткуємо цю подію разом», — подумала вона, вирішивши дочекатися чоловіка. Вона розповість йому про свою нову посаду, і вони відзначать це як нормальна, любляча родина. Раптом мобільний телефон коротко завібрував, сповіщаючи про нове повідомлення. Сергій писав: «Буду вдома за годину. Є важлива новина».

Олена спантеличено насупилася, намагаючись зрозуміти, про яку новину може йтися. Зазвичай його повідомлення обмежувалися сухими фразами на кшталт «скоро буду» чи «їду додому», тож така інтрига була для нього нетиповою. Вона швидко набрала відповідь: «Домовилися. Я вже вдома, і в мене теж є сюрприз». Залишивши смартфон на кухонному столі, вона попрямувала просто до ванної кімнати.

Тривалий гарячий душ завжди був для неї найкращим засобом зняти накопичене напруження. Вона блаженно заплющила очі, підставивши обличчя під пружні струмені води, і відчула, як утома поступово покидає тіло. І тут у свідомості знову спалахнула фраза: «Квіти. Саме сьогодні».

Олена різко розплющила очі, подумки наказавши собі припинити цю параною. Вона ніколи не вирізнялася забобонністю й не вірила в дешеві пророцтва. Усьому виною була лише банальна втома після напруженого робочого дня. Несподіваний звук ключа, що повертався в замку, змусив її здригнутися.

Обіцяна година ще явно не минула, а отже, Сергій повернувся додому значно раніше, ніж зазвичай. Дівчина нашвидкуруч витерлася рушником, накинула теплий халат і обережно визирнула в коридор. Чоловік стояв біля вхідних дверей, стягуючи з себе куртку, а в його руках спочивав неймовірно великий і строкатий букет. Композиція рясніла яскравими трояндами, ліліями та якимись зовсім незнайомими екзотичними рослинами.

Важкий, одурманливий квітковий аромат миттєво заповнив увесь простір коридору, вдаривши Олені в ніс, щойно вона зробила крок із ванної. Чоловік повернувся до неї й із натягнутою усмішкою промовив:

— Привіт. Це для тебе….