«Вона все зняла»: чому чоловік зблід, почувши про ремонт камери

— Одне іншому не заважає, — відповіла Ірина.

Зазвичай вони з Олегом сходилися в ключових питаннях. А тут назрівали розбіжності. Це трохи збивало з пантелику.

— Дитина — це дуже серйозний і відповідальний крок. Ти ж розумієш, що коли вона народиться, ми перестанемо належати самі собі?

Ірина замислилася, прислухалася до себе. Так, вона дійсно хотіла дитину. Її не лякали майбутні турботи і клопоти. Навпаки, вона хотіла цього.

— Мені подобається, що ти так серйозно ставишся до цього.

І це була чиста правда. Звичайно, Олег дуже відповідальна і турботлива людина, тому й зважує так ретельно всі аргументи. З нього вийде просто чудовий батько.

У підсумку подружжя дійшло висновку, що дитині бути найближчим часом. Як відповідальні майбутні батьки, вони пройшли обстеження, яке показало, що з обома все в повному порядку. Ця новина дуже порадувала Ірину. Значить, ніяких немає перешкод до того, щоб довгоочікуваний і такий бажаний малюк з’явився в їхній родині.

Але минув рік, а заповітна вагітність так і не настала. Ірина знову звернулася до лікарів. Виявився гормональний збій, який легко усунула грамотно підібрана терапія. Здавалося б, ось-ось станеться довгоочікуване диво, але ні. Рік пролітав за роком, а Ірина все ніяк не могла стати матір’ю. Якийсь час вона дуже переживала з цього приводу, навіть неповноцінною себе відчувала. Олег весь час був поруч, підтримував, втішав, акцентував увагу на плюсах такого становища і переконував, весь час переконував Ірину в тому, що все в них попереду. Його слова звучали вельми правдоподібно, і Ірина їм беззастережно вірила. Поруч з Олегом усі негаразди здавалися переборними, а в його теплих ніжних обіймах важкі думки з голови Ірини нібито самі собою випаровувалися.

Лікарі розводили руками: вони абсолютно нічого не розуміли. Обоє подружжя були, судячи з результатів обстежень, абсолютно здорові. Аналізи на сумісність теж виявилися ідеальними, але вагітність не наставала. Лікарі радили просто чекати і не зациклюватися, і це було дуже складно для Ірини. Але вона вірила, вірила, що врешті-решт все у них з Олегом вийде. У момент, коли вони цього найменше очікують.

Олег був для Ірини найголовнішою і найріднішою людиною. Він розумів її як ніхто і ніколи. А ще Олег дуже старався. Він хотів відкрити свій бізнес, почати все з нуля. Останні два роки чоловік брався то за один проект, то за інший. Це вимагало вкладень. Ірина із задоволенням допомагала чоловікові грошима. Їй не шкода було ніяких коштів, аби її коханий чоловік реалізувався, знайшов свою справу.

А ще Ірина потай сподівалася довести батькові, що той був неправий. Батько досі насторожено ставився до зятя. Вголос нічого не говорив і при рідкісних зустрічах з Олегом тримався ввічливо, хоча й відсторонено. Але Ірина-то прекрасно знала свого батька. Той вважав Олега нахлібником і альфонсом, хоча й бачив, що той багато працює. Останнім часом навіть дуже багато. Олег став часто літати у відрядження і затримуватися в офісі допізна. І ось якщо хоч якийсь із проектів Олега все ж вигорить, батько зрозуміє, як він помилявся. Визнає свою неправоту і, може, навіть вибачиться перед дочкою, з якою у нього часто виникали суперечки з приводу її чоловіка.

Олег та Ірина багато подорожували. У найближчих планах у них було відвідати якусь екзотичну африканську країну, з тих, куди не дуже-то прагнуть туристи. Потай Ірина сподівалася знайти там якогось старого чаклуна або чаклунку. А що, може, й справді давня магія існує? І зустріч з шаманом допоможе їй здійснити давню мрію — стати матір’ю. Втім, цими думками Ірина навіть з Олегом не ділилася.

І ось тепер, повернувшись із відрядження, Ірина побачила ці кадри з домашньої камери. Олег, довгонога юна красуня в її халаті на їхньому затишному дивані. Вони обіймалися, посміхалися одне одному, вечеряли разом перед телевізором. Відео розривало Ірині серце. Невже Олег все ж обманщик? У душі ще жила надія на якесь пояснення, яке дозволить Ірині не рвати з Олегом стосунки остаточно.

У вхідних дверях почувся звук ключа, що провертається. Ірина напружилася. Олег повертається з роботи.

— О, Іринко, ти вдома? — пролунав його радісний голос.

Все ясно. Побачив валізу в передпокої і все зрозумів.

— Чого раніше не попередила? Я б відпросився і зустрів тебе.

А ось і сам Олег. Стоїть на порозі вітальні. Посміхається своєю цією чарівною білозубою посмішкою, від якої в нього на щоках з’являються ямочки. Гарний. Напевно, все ще коханий. Але якийсь тепер чужий. Ніби незнайомець, якого Ірина бачить вперше. Тому що її Олег, її коханий чоловік, ніколи не привів би таємно в дім красиву дівчину.

Олег тим часом підійшов до Ірини і згріб її в обійми.

— Щось трапилося? — він, нарешті, помітив її напруження. — Ти в порядку?