Вона виконала вимоги свекрухи та чоловіка, просто зібравши речі. Вранці вони пошкодували

Поживи в гуртожитку, моїй мамі потрібне місце. Посміхнувся їй чоловік, але незабаром ридав у слухавку, усвідомивши, що разом із дружиною зникли й гроші на оплату оренди квартири.

Олена завмерла у дверному отворі, відчуваючи, як пластикові ручки важких пакетів із продуктами врізаються в онімілі пальці. У ніс вдарив запах смаженої картоплі з цибулею. Ігор явно встиг повечеряти, поки вона тяглася додому після другої зміни через усе місто під мокрим снігом.

У передпокої було душно. Крізь тонку підошву чобіт вона відчувала холодний пісок, нанесений з вулиці, який ніхто й не подумав підмести. Ігор навіть не повернув голови від екрана телевізора, де миготіли яскраві картинки якогось бойовика.

Він лежав на дивані, закинувши ноги на підлокітник, у тій самій позі розслабленого господаря життя, яка останніми місяцями викликала в Олени лише глухе роздратування. Але зараз роздратування поступилося місцем шоку. Слова чоловіка повисли в повітрі, немов густий тютюновий дим, від якого дерло в горлі.

— Що ти сказав? — перепитала Олена, сподіваючись, що їй почулося, що це просто поганий жарт або репліка з фільму. Голос її прозвучав хрипко, зірвано. Вона повільно опустила пакети на підлогу.

Скляна банка із соусом глухо дзенькнула об плитку. Ігор нарешті зволив відірватися від телевізора. Він ліниво потягнувся, хруснувши суглобами. Його обличчя, гладко виголене і сите, виражало абсолютну впевненість у своїй правоті.

— Я кажу, мама приїжджає. Галина Петрівна, — уточнив він, ніби в нього було десять матерів. — Їй потрібно пройти обстеження в клініці, серце пустує. Лікарі сказали, потрібен повний спокій і комфорт. Ти ж знаєш нашу квартиру. Стіни картонні, чутність ідеальна. А ти приходиш пізно, гримиш посудом, душ приймаєш о першій ночі. Мамі це заважатиме.

Олена відчула, як кров відливає від обличчя. У скронях застукало. Вона зробила глибокий вдих, намагаючись вгамувати тремтіння в руках, але повітря здавалося розпеченим.

— Ігоре, це і моя квартира теж. Ми винаймаємо її разом. — Точніше, вона осіклася, але тут же продовжила твердіше: — Плачу за неї я. І продукти, які я щойно притягла, теж куплені на мої гроші. А ти пропонуєш мені куди?

Ігор закотив очі, всім своїм виглядом показуючи, як його стомлюють ці дріб’язкові розмови. Він помацав рукою по журнальному столику, змахнув крихти від чипсів і підхопив складений учетверо аркуш паперу.

— Не починай знову свою пісню про гроші, Лєн. Ти ж знаєш, у мене тимчасові труднощі з пошуком себе. А мама — це святе. Ось, я вже все знайшов. — Він простягнув їй аркуш. — Гуртожиток «Затишок». Усього три зупинки звідси. Чисто, недорого. Я навіть подзвонив, домовився. Місяць усього, Лєн. Не будь егоїсткою.

Олена машинально взяла аркуш. Папір був дешевим, сірим. На роздруківці красувалася фотографія кімнати з чотирма двоярусними ліжками та обшарпаною шафою. Ціна за ліжко-місце була сміховинною, але навіть ці копійки Ігор, судячи з усього, платити не збирався. Внизу сторінки його розгонистим почерком було приписано: «Оплата при заселенні».

— Ти хочеш, щоб я місяць жила в кімнаті із сімома незнайомими людьми?