Вона зазирнула в кабіну і забула, навіщо прийшла в ліс
Прокинувшись, Богдана звичним жестом перехрестила червоний кут, де теплилася лампада. Її ранок починався з теплого, пряного запаху сушеного чебрецю, що просочив вікові соснові колоди старої мисливської хатини. Дівчина неспішно поїла і одяглася, готуючись до виходу.
Прихопивши з собою міцний брезентовий рюкзак, мисливський ніж у шкіряних піхвах і невелику сокирку, Богдана вийшла з хатини на свіже повітря. На стовпі, недалеко від входу в її лісову берлогу, немов давній оберіг, висіли старі оленячі роги. Це був давній батьківський мисливський трофей, пам’ять про минуле.
Ранковий серпанок густо стелився по вологій землі, приховуючи стежки. «Ну що, захиснику?» — Богдана лагідно торкнулася шорстких рогів. — «Дім охороняй, поки мене не буде, а я сьогодні йду на далеке болото за золотим коренем».
Травниця бадьоро закрокувала геть від дому і відразу ж заглибилася в густий ліс. Вона йшла впевнено, раз у раз нахиляючись і збираючи в мішечок попутні корисні трави. Її шлях лежав до однієї з болотистих низин, де, як вона точно знала, росла цілюща родіола рожева.
Через якийсь час вона з тривогою помітила, що навколо стало якось неприродно тихо, навіть птахи замовкли. Густий туман повільно сповзав у низину, огортаючи все білястою пеленою. «Тиша ж яка, матінко природо», — прошепотіла Богдана, вдивляючись у темряву.
Вона дістала з кишені компас і звично звірила напрямок руху. І тут чуйний нюх дівчини вловив слабкий, абсолютно чужий для цих місць запах.
Пахло гаром і чимось їдким, хімічним. Незабаром крізь щільну димку проступив темний, лякаючий силует, схожий на острів. Це був невеликий двомісний вертоліт, уже наполовину занурений у хитку болотяну твань.
Кабіна гвинтокрилої машини була сильно понівечена ударом, скло заляпане брудом і болотною тванню, а обламані лопаті жалібно стирчали в різні боки. Дівчина обережно, перевіряючи ґрунт, рушила до розбитої машини. Після кількох відчайдушних ударів сокиркою заклинені петлі з гучним рвучким звуком розійшлися.
Богдана із зусиллям відтягнула понівечений край дверей на себе. У темному отворі, що відкрився, вона побачила молодого чоловіка, який лежав без свідомості. Він був одягнений зовсім по-міському: у легкій вітрівці поверх сорочки та модних темних джинсах.
Його ліва рука була неприродно вивернута, що вказувало на серйозну травму. Богдана швидко і професійно оцінила критичність ситуації. Вертоліт повільно, але впевнено занурювався в трясовину, і в’язка рідина вже загрозливо підступала до самого краю кабіни.
Вона розуміла: якби вона прийшла сюди завтра, вона б уже нічого і нікого тут не знайшла. «Везунчик, іди-но до мене», — примовляла Богдана, насилу підтягуючи бідолаху ближче до виходу. Витягнути важкого пілота з тісної кабіни тендітній дівчині виявилося нелегко….
