Вони думали, що ніхто не помітив їхнього вчинку на трасі. Фатальна деталь, яка відкрилася наступного дня
— Лічильники води й електрики в мене в повному порядку, а свою скромну пенсію я завжди особисто отримую у відділенні пошти, — додала вона, щоб припинити будь-які хитрощі. — У банк переводити свої заощадження чи оформлювати якісь дивні договори я теж нічого не буду, — одразу й твердо заявила Тамара Миколаївна, чудово знаючи з новин, що зараз дуже багато хитрих шахраїв безкарно ходить по довірливих квартирах. — Та що ви, я Діма! — раптом голосно й на перший погляд цілком добродушно розсміявся незнайомець, розводячи руками.
— Ми ж із вами буквально два дні тому дуже докладно розмовляли телефоном, невже ви так швидко забули той дзвінок? І він трохи нахилився до невисокої бабусі саме так, ніби щиро вірив, що, розмовляючи телефоном, вона якимось дивом могла роздивитися його обличчя просто в пластиковій слухавці. — Я ж рідний син вашого двоюрідного дядька Семена, ми нещодавно знайшлися, — продовжував він випромінювати дружелюбність, не зводячи з неї немиготливого погляду.
— А-а-а, то ти той самий Дмитро! — з помітним полегшенням і легким відчуттям незручності видихнула втомлена бабуся, опускаючи важкі пакети на брудну бетонну підлогу майданчика. — Попередив би хоч заздалегідь телефоном, що саме сьогодні в гості їдеш, а то я навіть пирога не встигла спекти. Тамара Миколаївна тремтячими руками провернула ключ у замковій шпарині й гостинно відчинила старі скрипучі двері, пропускаючи несподіваного родича всередину.
Вони неспішно зайшли до тісного передпокою квартири, увімкнули тьмяне світло, і тут пенсіонерка раптом схаменулася, згадавши недавню сцену надворі. — Стій-но хвилинку, то це, виходить, твоя величезна машина зараз просто на нашому доглянутому газоні стоїть? — Хіба вона стоїть на газоні? — чоловік здивовано розтягнув губи у винуватій усмішці, щиро думаючи, що це цілком нормальне паркування для двору.
— Яке тобі там, до біса, паркування, там у нас влітку клумби ростуть! — суворо й з металевими нотками в голосі запитала обурена бабуся. — Ану швидко пішов і прибрав свій транспорт на асфальт, поки наші жваві сусіди не допомогли тобі колеса спустити. Дмитро слухняно кивнув і поспішив назад на холодну вулицю перепарковуватися, а Тамара Миколаївна пройшла на свою маленьку кухню й пішла ставити на плиту старенький чайник.
Свою улюблену квартиру вона вже давно й серйозно хоче вигідно продати, щоб перебратися в спокійніше місце. Але навіщо ж на прощання перед давніми сусідами так безглуздо ганьбитися через невихованість якогось там приїжджого родича? Вона ж незабаром назавжди з’їде з цього будинку, а газон після неї так і залишиться некрасиво зім’ятим і спотвореним глибокими коліями…
