Вони думали, що ніхто не помітив їхнього вчинку на трасі. Фатальна деталь, яка відкрилася наступного дня

Дуже повільно, буквально по міліметру, вони вдвох намагалися дійти глибоким і пухким снігом до рятівної теплої машини дівчини. Бабуся постійно й важко спотикалася, втрачаючи останні рештки сили від неймовірної фізичної слабкості й дії снодійного. Але найголовніше було те, що вона хоч якось самостійно рухалася, змушуючи кров бігти по венах.

Цим безперервним рухом вона рятувалася тим самим від неминучого й смертельного переохолодження в цьому безлюдному лісі. Невдовзі до припаркованого позашляховика молодої жінки з увімкненими аварійними вогнями з виттям сирен під’їхала екстрено викликана швидка допомога. Досвідчені медики дбайливо підхопили й довели напівживу бабусю до теплої машини реанімації.

Вони негайно поставили їй крапельницю й терміново повезли засніженою трасою до найближчої чергової лікарні. Схвильована дівчина без вагань поїхала на своєму джипі слідом за їхньою машиною, що виблискувала мигалками. Вона просто по-людськи не могла взяти й цинічно покинути цю невідому стареньку в такій страшній біді зовсім саму.

Треба було обов’язково й за будь-яку ціну притягнути до суворої кримінальної відповідальності цих негідників. Ці жорстокі люди так нелюдяно й підло вчинили з абсолютно беззахисною й слабкою пенсіонеркою. Якби ця дивна машина вчасно не привернула увагу дівчини на пустельній дорозі, сталася б непоправна трагедія.

Через сильний і безперервний сніг усі людські сліди на узбіччі вже до ранку повністю б замело. І тоді закоцюбле тіло цієї нещасної жінки знайшли б лише навесні, коли розтанули б замети. Бабусі в реанімації досвідчені лікарі швидко й успішно допомогли очистити кров від снодійного й зігріли її.

А Діна — саме так звали цю сміливу й небайдужу рятівницю — тим часом докладно повідомила про цей злочин у відповідні слідчі органи. Пізніше, коли небезпека минула, дівчина тихо прийшла до лікарняної палати провідати бабусю, яка нарешті прийшла до ясної свідомості. Побачивши її змарніле обличчя при яскравому світлі ламп і в спокійній обстановці, вона буквально остовпіла від шоку.

— Невже це ви, дорога Тамаро Миколаївно! — Діна зовсім не могла стримати свого щирого й бурхливого хвилювання, прикривши рот рукою. — Це ж я, та сама маленька Діна, невже ви мене зовсім не пам’ятаєте? Бабуся дуже уважно й примружено придивилася до красивої й модно вдягненої дівчини, що стояла перед нею.

Зрозумівши, хто перед нею стоїть, вона не витримала напливу емоцій і тихо, щасливо заплакала, витираючи сльози краєм ковдри. Вона впізнала її, хоч від часу їхньої останньої зустрічі минуло вже понад двадцять довгих і складних років. Тоді, в далекому минулому, вона бачила цю дорослу красуню ще зовсім маленькою, худенькою й страшенно наляканою дівчинкою з кісками.

Найімовірніше, якби ця дівчина, що врятувала її, сама не назвала її на ім’я, то вона б її зараз нізащо в житті не впізнала. Надто вже сильно змінилися риси обличчя й голос за ці минулі десятиліття. Але тепер, уважно дивлячись на її характерні пухкі губи й неслухняне руде кучеряве волосся, вона ясно й чітко згадувала ту саму заплакану малечу…