Випробування святом: чому урочиста вечеря закінчилася несподіваним відкриттям

— Ніяк не можемо підібрати відповідний візерунок під наші шпалери, — обережно мовила Олена Семенівна.

— Тому й зробили теплу підлогу, — вставив свої п’ять копійок Олександр Григорович, — щоб не мерзнути взимку.

— Цікаво, — протягнула Ганна Володимирівна, — а я раніше про таке тільки в кіно чула.

Було незрозуміло, схвалює вона теплу підлогу чи ні, але батьки Поліни зітхнули з полегшенням, коли їхня гостя нарешті пішла мити руки, щоб сідати до столу. Початок святкового обіду минув без пригод, якщо не рахувати хазяйської собачки, що весь час крутилася біля ніг Ганни Володимирівни.

— У вас собака живе в хаті? Якось недобре. Ви ж у приватному секторі живете. Могли б облаштувати для неї будку у дворі, — безапеляційно заявила гостя.

— Так порода кімнатна, — пояснила Олена Семенівна, — називається мексиканська чубата. Вони лисенькі, тому мають бути ближче до тепла. Як ми її на мороз виставимо? Ми взимку гуляємо з нею не більше п’яти хвилин, і то здебільшого на руках. Ой, ми їй до нового сезону таке миле пальтечко купили, а черевички ще в доброму стані після минулої зими.

Вона урвала себе, бо чоловік багатозначно на неї подивився. Його погляд означав приблизно таке: «Перестань базікати, а то скажеш зайве». Але було вже пізно.

— Собака! У пальті й чобітках! — зареготала Ганна Володимирівна. Голос у неї й без того був гучний, а вже сміялася вона й поготів майже басом. — Оце так сміхота! Ви, звісно, ще ті диваки, дорогі свати!

Олена Семенівна й Олександр Григорович перезирнулися. Якщо Ганна Володимирівна назвала їх дорогими сватами, невже вона все-таки визнала їх своєю родиною? А сама Ганна Володимирівна, повернувшись із гостей, того ж вечора покликала чоловіка до відповіді.

— А чого це в усіх нормальних людей є тепла підлога, а в нас досі немає? Давай терміново робити!

— Та куди поспішати? Чай, не зима ж надворі!

Іван Дмитрович, чудово знаючи характер дружини, розумів, що за день-два вона забуде про цю затію. Головне зараз — не сперечатися з нею й у всьому погоджуватися.

— Слухай, Анюто, ти поки що давай Маркіза нашого обміряй. Будуть і йому до зими обновки. — І зареготав.

Їхній кіт Маркіз, ніби здогадавшись, що на нього чекає, видерся на шафу й просидів там майже весь вечір.

— Ну куди ти, дурнику, заліз? — питала його господиня. — Чого злякався? Не буду я тобі нічого купувати. І так походиш, не змерзнеш.

Поки Поліна й Сергій жили окремо, Ганна Володимирівна особливих претензій до них не мала. Зате після весілля почалося зовсім інше життя. Свекруха взяла собі за звичку щодня заходити до молодих з інспекцією, причому не з порожніми руками, а з білосніжною хустинкою, якою починала протирати всі поверхні в пошуках мікроскопічних часточок пилу. Якщо їй вдавалося виявити бодай невелику кількість порошинок, вона з переможним вигуком демонструвала невістці результат її недбальства й лінощів.

— Так, ваша квартира поруч зі швидкісною магістраллю, — вичитувала вона Поліну. — Але це не виправдання. Тоді роби вологе прибирання двічі на день. Чистота понад усе.

Одного разу невістка не витримала й заявила свекрусі просто в обличчя:

— Може, вам приносити з собою мікроскоп? Тоді ще більше всього знайдете. Ви показуєте мені тільки бруд, а пилові кліщі й бактерії лишаються поза полем вашого зору.

— А ти ще повчи мене, — прогуркотіла Ганна Володимирівна, вочевидь, чимало зачеплена тим, що якісь там кліщі й бактерії ховаються від її пильного ока. — Просто визнай, Поліно, що ти погана господиня. Нічого не вмієш робити й лад наводиш абияк.

— Добре, ви маєте рацію, — несподівано легко погодилася невістка. — Я погана господиня, і давайте на цьому закінчимо. Ви можете йти до себе, а я збиратимуся на роботу. І так уже запізнююся.

— Як? Ти підеш працювати, не навівши вдома лад? А як же весь той бруд, що я виявила? — пішла в атаку Ганна Володимирівна. — Мій Сергійко має всім цим дихати? Ну вже ні. Він має право на чисте повітря.

— А я маю право на тишу й спокій у власному домі, — заперечила їй Поліна. — Ганно Володимирівно, якщо ви й далі нас тероризуватимете, то ми будемо змушені переїхати в інше місце. І нової адреси вам нізащо не скажемо. До речі, чули про спеціальну програму для молодих лікарів? Так от, мені зробили дуже привабливу пропозицію — переїхати в іншу область. Там і зарплата буде чудова, і всілякі пільги. А полярна ніч — це сущі дрібниці порівняно з вашими щоденними причіпками. Якось упораємося.

— Усе з тобою ясно! — гаркнула свекруха й, різко розвернувшись, попрямувала до виходу.

Якийсь час вона взагалі не приходила в гості до сина. Потім візити ввічливості відновилися, але до прибирання вона більше не чіплялася. Тепер у центрі уваги Ганни Володимирівни опинилася кухня. Вміст холодильника й шафок — ось що стало головним джерелом її переживань за долю сина…