Я мовчки прочитала напис на дитячій сорочечці. Неочікувана розв’язка одного дуже цинічного подарунка
Із непроглядної тіні повільно вийшла висока людина, чия характерна кульгава хода змусила серце Анни болісно стиснутися. Тьмяне світло вихопило з мороку обличчя, спотворене страшними опіками, у якому все ще вгадувалися знайомі риси її юності. Це був Віктор Мельник, якого вважали мертвим усі ці довгі роки, і в його сильних руках була знайома рожева автолюлька.
Анна видала глухий, нелюдський хрип, побачивши знайому рожеву тканину в руках спотвореного вогнем чоловіка. Її коліна остаточно підломилися, і молода мати у відчаї впала на брудну, всипану битою цеглою бетонну підлогу. Усе її тіло стрясало неконтрольоване дрижання, а з очей нескінченним потоком хлинули гарячі, гіркі сльози.
Віктор повільно наблизився до тьмяного джерела світла й акуратно поставив дитячу автолюльку на хиткий дерев’яний піддон. Його обпечене обличчя спотворила моторошна, неприродна гримаса, яка колись була чарівною усмішкою закоханого юнака. «Ти так легко повірила в мою смерть, Аню, і так швидко знайшла собі затишну заміну», — прохрипів він зірваним, моторошним голосом.
Тамара Іллівна різко відкрутила кришку каністри, і токсичний запах бензину миттєво заповнив сире приміщення закинутого будівництва. Літня жінка почала щедро поливати горючою рідиною старі дошки й купи будівельного сміття довкола ридаючої невістки. «Десять років мій хлопчик ховався в тіні, мучачись від болю, поки ти насолоджувалася своїм щасливим життям», — злобно виплюнула свекруха.
Пам’ять послужливо підкинула Анні картини тієї страшної ночі, коли вона випадково замкнула ззовні двері палаючого сараю, в паніці тікаючи від агресивної компанії. Вона ніколи не бажала смерті Вікторові, але малодушний страх перед в’язницею виявився тоді сильнішим за голос совісті й людського співчуття. «Я клянуся, я не знала, що ти залишився всередині, я справді намагалася покликати на допомогу!» — закричала вона, благаючи й простягаючи тремтячі руки.
Спотворений чоловік лише зневажливо розсміявся, дістаючи з глибокої кишені своєї темної куртки масивну бензинову запальничку. Він загрозливо клацнув металевою кришкою, висікаючи яскраву іскру, яка будь-якої миті могла перетворити це місце на справжнє кромішнє пекло. Анна в паніці кинулася до рожевої автолюльки, щоб власним тілом закрити беззахисну доньку від смертоносного полум’я, що насувалося.
Вона судомно відкинула щільний тканинний козирок, очікуючи побачити перелякане личко своєї мирно сплячої новонародженої дитини. Однак усередині на м’якій байковій пелюшці лежала зовсім інша, цілком неочікувана й моторошна до безуму річ. На місці маленької дівчинки була та сама стара дитяча сорочечка, щільно обмотана товстими дротами з дивним цокаючим механізмом…
