«Я намалювала це в 6 років»: чому охорона не змогла вивести дівчину після того, як вона підійшла до головного лоту

— У нас є докази, що саме ви підробляли звіти. Ми передали суду оригінали документів, незалежні експертизи та свідчення свідків.

Далі Аліна чула як крізь воду. Слова тонули в шумі крові у вухах. Вона отямилася тільки тоді, коли в залі запала тиша.

— Суд постановив, — голос судді звучав глухо й важко. — Визнати Олега Сергійовича винним у шахрайстві, крадіжці та зловживанні службовим становищем.

Аліна не одразу зрозуміла, що це кінець.

— Призначити покарання… — цифри вона не запам’ятала. Їй було байдуже. Головне, він більше не був недоторканним.

Коли його виводили, він нарешті подивився на неї по-справжньому. Довго. Важко. Але вона більше не боялася.

За місяць Аліну викликали до Слідчого комітету. У невеликому кабінеті на столі лежали дві речі. Перша — її картина. Та сама. У темній рамі. Все та ж. Жива.

Друга — картонна коробка, перев’язана мотузкою.

— Це ваші особисті речі, — сказав слідчий. — Знайдені в архіві. Листи вашої матері.

Аліна тремтячими руками відкрила коробку. Там були десятки аркушів. Останній лист був написаний слабким, нерівним почерком: