Як невістка за пару хвилин перетворила розкішний відпочинок рідні на пекло

Олена ніколи не думала, що перше вересня може перетворитися на день, який переверне все її життя. Вранці вона квапливо збирала дітей на дачу, де планувала провести святкові вихідні далеко від міської метушні.

Семирічна Даринка крутилася перед дзеркалом у новій жовтій сукні, яку мама купила спеціально до початку навчального року. А п’ятирічний Артемко тягнув за собою величезний пакет з машинками, відмовляючись їхати без усієї своєї колекції.

Олена працювала провідним архітектором у престижній будівельній компанії і звикла планувати все до дрібниць. Дача в селищі Зелений Гай була її гордістю: сучасний котедж на 10 сотках, який вона спроектувала сама і побудувала на власні гроші ще до заміжжя. Кожен куточок цього будинку був продуманий нею особисто: від панорамних вікон до системи теплої підлоги. Це був її світ, її фортеця, куди вона приїжджала відновлювати сили після напружених робочих тижнів.

Чоловік Олени, Ігор, обіцяв приєднатися до них увечері після важливої ділової зустрічі. Він керував відділом логістики у великій торговельній мережі і часто затримувався по роботі. Олена не заперечувала: вона любила проводити час з дітьми наодинці, особливо в тому місці, яке так багато для неї значило.

Дорога до дачі зайняла півтори години. Діти весело розмовляли на задньому сидінні, обговорюючи майбутній навчальний рік і плани на вихідні. Олена посміхалася, слухаючи їхнє щебетання, і передчувала спокійний вечір на терасі з чашкою трав’яного чаю.

Вона навіть не підозрювала, що її ідилічні плани ось-ось розлетяться на порох. Під’їжджаючи до знайомої вулиці, Олена помітила незвичайне пожвавлення. Біля її будинку стояли одразу три машини, які вона не впізнавала. Одна з них, старенька червона «Лада», здалася їй невиразно знайомою, але вона не могла згадати, де її бачила. У дворі висіли різнокольорові кульки, а з відкритих вікон доносилася гучна музика.

Олена насупилася, зупиняючи машину біля воріт. Вона точно пам’ятала, що нікого не запрошувала. Більше того, сусіди завжди попереджали один одного про гучні заходи з ввічливості. Щось тут було не так.

Вийшовши з машини, вона почула дитячий сміх і дорослі голоси, що доносилися з-за паркану. Хтось хлюпався в її басейні. Олена підійшла до хвіртки і побачила картину, яка змусила її серце пропустити удар.

На її ідеально підстриженому газоні розташувалася ціла компанія незнайомих людей. Жінка середніх років у яскравому помаранчевому сарафані командувала біля мангалу, перевертаючи шашлики. Поруч з нею дівчина років тридцяти в коротких шортах і топі засмагала на шезлонгу, який Олена купувала минулого року в дорогому садовому центрі. У басейні хлюпалися троє дітей різного віку, а на терасі за столом сиділи ще кілька дорослих з келихами в руках. Всі вони поводилися так, ніби перебували у себе вдома.

Жінка біля мангалу голосно сміялася з чийогось жарту, дівчина на шезлонгу гортала журнал, а діти в басейні грали у водне поло з надувним м’ячем, який безперечно належав її Артемкові. Олена постояла кілька секунд, намагаючись осмислити те, що відбувається. Може, це якась помилка? Може, незнайомці переплутали адресу? Але ні, вони явно влаштувалися тут ґрунтовно. По всій ділянці були розкидані їхні речі: рушники, сумки, дитячі іграшки, пластиковий посуд.

Вона штовхнула хвіртку. На щастя, та була не замкнена. Олена увійшла у двір, ведучи за руки притихлих дітей, які з подивом розглядали незнайому компанію. Першою її помітила дівчина на шезлонгу. Вона підняла голову від журналу і втупилася в Олену з неприхованою цікавістю, але нічого не сказала.

Потім увагу Олени привернула жінка біля мангалу. Щось у її манері триматися, в гучному голосі здалося знайомим. Олена підійшла ближче, і тут жінка обернулася. Впізнавання було взаємним і миттєвим. Це була Віра Миколаївна, свекруха Олени, мати її чоловіка Ігоря. Жінка, з якою у неї ніколи не складалися стосунки, незважаючи на всі спроби Олени налагодити контакт.

Віра Миколаївна виглядала приголомшеною, побачивши невістку. Її обличчя, секунду тому розслаблене і задоволене, миттєво напружилося. Вона поклала щипці на край мангалу і витерла руки об кухонний рушник, обдумуючи ситуацію.

Олена теж мовчала, перетравлюючи побачене. Свекруха на її дачі. Без запрошення, без попередження, з цілою компанією сторонніх людей. Використовує її будинок, її басейн, її мангал, ніби все це належить їй.

Діти потягнули Олену за руки:

— Мамо, а хто ці дядьки й тітки? Чому вони в нашому басейні?

Олена погладила їх по головах, не відводячи погляду від свекрухи. Вона відчувала, як усередині неї закипає обурення, але поки тримала себе в руках. Потрібно було розібратися в ситуації спокійно і розважливо.

Дівчина на шезлонгу виявилася Христиною, молодшою сестрою Ігоря, яку всі в родині називали Христею. Олена бачилася із зовицею рідко; та працювала продавцем у торговому центрі й жила з матір’ю в однокімнатній квартирі на околиці міста. У неї було двоє дітей від різних чоловіків, і вона виховувала їх одна, постійно скаржачись на брак грошей і несправедливість життя. Зараз Христя лежала на дорогому шезлонгу в купальнику, який явно був куплений недавно і не за її звичайними фінансовими можливостями. Поруч з нею стояла пляшка дорогого шампанського, а на столику красувалися залишки явно недешевих закусок.

Віра Миколаївна першою порушила напружену мовчанку:

— Ой, Оленко, а ми тебе не чекали так рано! — Її голос звучав натягнуто, але вона намагалася зберегти видимість гостинності.

Олена помітила, як свекруха швидко озирнулася на своїх гостей, ніби оцінюючи їхню реакцію на появу господині будинку.

— Я не розумію, що тут відбувається, — повільно промовила Олена. — Віро Миколаївно, як ви сюди потрапили? Хто всі ці люди?

Свекруха нервово розсміялася:

— Та ми тут просто святкуємо перше вересня. Свято ж, дитяче! Вирішили на природі провести, а не в задушливій квартирі. — Вона махнула рукою в бік компанії, яка з цікавістю спостерігала за розвитком подій.

Олена швидко оцінила ситуацію. Дорослих було чоловік шість плюс діти. Всі вони виглядали розслаблено і по-хазяйськи, ніби перебували у власному домі.

— Але як ви потрапили всередину? — наполягала Олена. — У мене є сигналізація, електронний замок.

Віра Миколаївна зам’ялася, переступаючи з ноги на ногу. Її впевненість почала тріщати по швах.

— Ну, загалом, Ігорчик дав нам код. Сказав, що ти не проти.

Це була відверта брехня, і Олена це прекрасно розуміла. По-перше, Ігор ніколи не називав її Оленкою в розмовах з матір’ю. По-друге, якби вона дійсно дозволила провести свято на своїй дачі, то обов’язково була б в курсі списку гостей і часу проведення заходу.

Тим часом діти в басейні помітили появу Даринки та Артемка і почали махати їм руками, запрошуючи приєднатися. Один з хлопчаків, на вигляд років восьми, крикнув:

— Гей, ідіть до нас купатися! Вода класна!

Олена впізнала в ньому сина Христі, якого звали Максимом. Друга дитина, дівчинка років шести, була його молодшою сестрою Поліною. Третя дитина була їй незнайома зовсім.

Даринка потягнула маму за руку:

— Мам, можна ми теж?

— Не зараз, сонечко, — тихо відповіла Олена, не зводячи уважного погляду зі свекрухи.

Ситуація ставала все більш абсурдною. Ці люди не просто забралися на її територію, вони влаштували тут повноцінну вечірку, використовуючи її майно і поводячись так, ніби мають на це повне право. Олена дістала телефон, щоб зателефонувати Ігорю і з’ясувати, що відбувається. Але тут до неї підійшла одна з гостей — повна жінка років п’ятдесяти в квітчастій сукні.

— Ви господиня будинку? — запитала вона з широкою посмішкою. — Яка у вас краса! Дякуємо, що дозволили нам тут відпочити! Ми так давно мріяли про таке свято на природі!

Олена розгубилася. Виходить, свекруха розповіла всім, що отримала дозвіл на використання дачі. Більше того, вона представила ситуацію так, ніби Олена сама запросила їх усіх.

— Вибачте, але я думаю, сталося непорозуміння, — почала Олена, намагаючись говорити ввічливо. — Я не давала дозволу на проведення тут свята!

Жінка здивовано підняла брови: