Як невістка за пару хвилин перетворила розкішний відпочинок рідні на пекло

— Тепер ти вибираєш! Або остаточно рвеш з ними стосунки, або рвеш зі мною!

— Олено, це ж ультиматум!

— Це необхідність! Я не можу жити в постійному страху, що вони знову спробують захопити мій дім!

Ігор болісно розмірковував. Вибір між матір’ю і дружиною був для нього нестерпним. Але час минав, а рішення він так і не приймав. Олена втомилася чекати. Через місяць вона подала на розлучення. Не з помсти, а просто тому, що зрозуміла: шлюб з таким чоловіком не має майбутнього.

Ігор був вражений.

— Олено, не треба! Ми ж можемо все виправити!

— Нема чого виправляти! Все вже ясно!

— Але діти! Як же діти?

— Діти залишаться зі мною! І будуть рости в атмосфері поваги і порядку!

Розлучення пройшло швидко і тихо. Олена не вимагала аліментів, її зарплати вистачало на утримання дітей. Ігор отримав право бачитися з дітьми по вихідних, але Даринка та Артемко самі не дуже прагнули до спілкування з батьком. Вони пам’ятали, як він не захистив їх від грубості бабусі, і дитяча пам’ять виявилася довгою.

Віра Миколаївна сприйняла розлучення сина як особисту перемогу. «Нарешті він від цієї змії позбувся», — тріумфувала вона. Але радість була передчасною. Ігор, залишившись один, впав у депресію. Він зрозумів, що втратив не просто дружину, а все налагоджене життя. Робота без Олениної підтримки стала даватися йому важче. Вдома на нього чекала порожнеча і самотність. Мати з сестрою вимагали постійної допомоги і уваги, перетворивши його на дійну корову.

Через півроку Ігор спробував повернутися до Олени.

— Олено, я зрозумів свої помилки. Давай спробуємо ще раз?

— Ні, Ігорю. Це неможливо.

— Чому? Я ж змінився.

— Ти не змінився. Ти просто втомився від наслідків свого вибору.

Олена була права. Ігор не став сильнішим або принциповішим. Він просто захотів повернутися в комфортну ситуацію, де за нього все вирішують.

— А діти? Вони сумують за татом.

— Діти сумують за татом, який їх захищає. А не за тим, хто дозволяє їх ображати.

Ігор спробував ще кілька разів відновити стосунки, але Олена була непохитна. Вона вивчила урок і не збиралася його забувати. Віра Миколаївна тим часом не залишала спроб повернути вплив на сина. Вона вигадувала нові хвороби, влаштовувала скандали, шантажувала його почуттям провини.

— Я ж твоя мати. Як ти можеш мене кинути?

— Мамо, я не кидаю. Просто живу своїм життям.

— Яким своїм? Ти ж один як перст. І все через ту стерву.

Але Ігор більше не піддавався на провокації. Розлучення навчило його цінувати спокій.

Христя тим часом намагалася налагодити життя заново. Борги по податках висіли над нею тяжким вантажем, роботи не було, перспективи виглядали похмуро. Вона спробувала знайти багатого нареченого, який вирішив би її проблеми. Але чоловіки, дізнаючись про її борги і двох дітей, швидко втрачали інтерес.

Через рік становище її стало критичним. Грошей не вистачало навіть на найнеобхідніше. Діти голодували, одягалися в секонд-хенді, постійно хворіли. Христя у відчаї знову спробувала звернутися до Олени за допомогою.

— Олено, я визнаю, була не права. Допоможи дітям. Вони ж ні в чому не винні.

Олена вислухала її спокійно.

— Звертайся в соціальні служби.

— Там черга на роки. А дітям зараз допомога потрібна.

— Це твої проблеми, Христю. Ти їх сама створила.

— Але діти… Невже ти така безсердечна?

Олена подивилася на зовицю уважно.

— Ти пам’ятаєш, що сказала моїм дітям в перший день? Назвала їх опаришами і штовхнула.

— Я була в поганому настрої. Зопалу.

— А я пам’ятаю кожне слово. І прощати не збираюся.

Христя зрозуміла, що апеляції до жалості марні. Олена дійсно була нещадна до тих, хто загрожував її родині…