Як невістка за пару хвилин перетворила розкішний відпочинок рідні на пекло

— Звичайно, сонечко. Це наш дім.

— А баба Віра більше не приїде?

— Ні, не приїде.

Олена була впевнена в своїх словах. Після сьогоднішнього дня стосунки з родиною Ігоря можна було вважати закінченими. Але вона недооцінила мстивість свекрухи.

Через три дні, коли Олена з дітьми облаштувалася на дачі і почала приводити будинок в порядок, сталася подія, яка показала справжнє обличчя родичів Ігоря. Вранці першого вересня Олена збиралася відвезти дітей в сільську школу на урочисту лінійку. Даринка повинна була йти в перший клас, і цей день був особливим для всієї родини. Олена ретельно підготувалася до свята: випрасувала дітям святковий одяг, купила букет для першої вчительки, приготувала подарунки. Даринка була в захваті від свого нового рюкзачка і білих бантиків.

Ігор залишився в місті, пославшись на термінову роботу. Після скандалу з матір’ю він поводився тихо і винувато, намагаючись зайвий раз не дратувати дружину. Олена завантажила дітей в машину і поїхала в школу. Урочиста лінійка пройшла чудово. Даринка гордо стояла серед першокласників, а Артемко махав їй з трибуни для батьків.

Після свята Олена вирішила завезти дітей на дачу, щоб вони могли відзначити День знань на природі. Вона купила торт, морозиво і запланувала влаштувати їм невелике сімейне свято. Під’їжджаючи до знайомої ділянки, Олена помітила, що хвіртка відкрита. У дворі знову чулися голоси і музика. Серце у неї йокнуло. Невже вони повернулися?

Олена припаркувалася і вийшла з машини. Картина була ще гіршою, ніж минулого разу. На ділянці розташовувалася ціла орава людей — чоловік десять дорослих і стільки ж дітей різного віку. Там уже щосили розважалася свекруха із зовицею та її дітьми.

Віра Миколаївна стояла біля мангалу в оточенні незнайомих жінок. Христя засмагала на тому ж шезлонгу, демонстративно ігноруючи появу господині. Діти хлюпалися в басейні, а на веранді був накритий довгий стіл із закусками.

Олена підійшла до хвіртки, ведучи за руки Даринку та Артемка. Діти були ошатно одягнені і тримали в руках шкільні букети. Свекруха помітила їх першою. Її обличчя спотворила злісна посмішка.

— Чого приперлася зі своїми опаришами? Ми тут відзначаємо початок навчального року, і вам тут не місце, валіть! — гаркнула свекруха і, підійшовши до дітей, штовхнула Даринку так, що дівчинка впала, боляче вдарившись об камінь.

Артемко злякано заплакав, а букет розлетівся врізнобіч. Олена допомогла дочці піднятися, оглянула садно на коліні і відчула, як усередині неї щось перемикається. Холодна лють затопила її свідомість, відкидаючи всі сумніви і коливання. Ці ідіотки не знали, з ким зв’язалися: я за пару хвилин перетворю їхнє життя на пекло.

Вона дістала телефон і натиснула швидку клавішу. З’єднання відбулося миттєво.

— Михайле Сергійовичу? Це Крутікова. Активуйте всі канали. Повна зачистка.

Голос її був абсолютно спокійним, але ті, хто добре знав Олену, впізнали б у цьому тоні небезпечні нотки. Людина на тому кінці дроту задала кілька уточнюючих питань. Олена коротко відповіла, не вдаючись у подробиці:

— Так, саме так. У повному обсязі. Час пішов.

Вона прибрала телефон і повернулася до свекрухи, яка все ще стояла із зухвалим виглядом.

— Віро Миколаївно, ви щойно зробили велику помилку.

— Яку ще помилку? — пирхнула та. — Сказала правду твоїм опаришам?

— Зачепили моїх дітей.

У голосі Олени з’явилися такі інтонації, що навіть Христя відірвалася від журналу і насторожено подивилася на неї.

— Ну і що тепер? — хоробрилася свекруха. — Будеш поліцію викликати? На рідну бабусю?

— Поліцію не буду. — Олена сіла на лавку і обняла дітей, які все ще схлипували від переляку. — Розкажи мені, Віро Миколаївно, де ти працюєш?

Свекруха здивувалася несподіваному питанню.

— А тобі навіщо?

— Просто цікаво.

— У поліклініці, санітаркою. І що?