Яку правду про свекруху дізналася жінка, вирішивши повернутися додому в розпал відрядження

Лист із фірмовим логотипом компанії лежав на кухонному столі вже другу годину, а Жанна Федорівна все ще перечитувала його, не вірячи власним очам, хоча давно вивчила кожен рядок напам’ять. Відрядження до Шеньчженя, головного офісу китайських партнерів, два тижні переговорів. Якщо все складеться — посада керівника відділу маркетингу із зарплатою, яка дозволить нарешті закрити іпотеку достроково і перестати рахувати кожну тисячу до получки.

Єва вовтузилася в дитячій з пластиліном, наспівуючи щось невиразне про зайчика, і цей тоненький голосок відгукувався в грудях Жанни тупим ниючим болем. Єгор на вахті, на об’єкті в лісах, де зв’язок тільки через супутник, а сам він після нічних змін спить до полудня і телефон не бере. Повернеться не раніше ніж за три тижні. Мама в Красногорівці, у неї коліна після кожної поїздки автобусом набрякають так, що вона потім два дні ходить, тримаючись за стіни.

— Мамо, дивись, це слоник! — Єва влетіла на кухню, розмахуючи безформною грудкою рожевого пластиліну. — Бачиш, ось хобот! Гарний? Зайчику, дуже гарний слоник.

Жанна підхопила доньку на руки, уткнулася носом у теплу маківку, що пахла дитячим шампунем і чимось невловимо солодким, властивим тільки маленьким дітям. Два тижні без цього запаху, без цих ручок на шиї, без ранкових «Мамо, я прокинулася»… Хіба можна проміняти це на кар’єру? Але чи можна відмовитися від шансу, на який вона чекала сім років?

Дзвінок у двері пролунав так несподівано, що Жанна здригнулася. На екрані відеодомофона з’явилася знайома постать: Лідія Олександрівна, свекруха, навантажена картатими сумками і пакетами, з яких стирчали пучки кропу і петрушки.

— Лідія Олександрівна? — Жанна відчинила двері, не приховуючи подиву. — Ви ж не попереджали. А що, до рідної онуки тепер за записом?

Свекруха переступила поріг, важко дихаючи після підйому на дев’ятий поверх, але посміхаючись так широко і привітно, що Жанна на мить вирішила, що помилилася.

— Тримай, невістонько, курочку привезла, свою, сільську. І огірочки малосольні, і помідори — все з грядки, не те що ваша магазинна хімія.

Жанна прийняла важкі сумки, все ще не в змозі поєднати цю променисту жінку з тією Лідією Олександрівною, яка три місяці тому влаштувала скандал через сукню для Єви: «Дві з половиною тисячі за ганчірку! На ринку за п’ятсот така сама висить! Гроші дівати нікуди — так мені віддайте, я їм застосування знайду!».

— Бабусю! — Єва вискочила з дитячої, кинулася до свекрухи, обхопила її ноги. — Ти мені цукерку привезла?..