Яку правду про свекруху дізналася жінка, вирішивши повернутися додому в розпал відрядження

— Я не в Китаї. Я в поліції. Твою матір затримали.

— Чого? Як затримали? Вона ж з Євою сидить.

— Єгоре, твоя мати пограбувала нашу квартиру. Разом зі спільником. Єву зв’язали і засунули в шафу. Із заклеєним ротом.

Мовчання. Потім недовірливий смішок.

— Ти щось не так зрозуміла. Мати не могла. Вона ж… вона ж бабуся.

— Прилітай, — відрізала Жанна. — Подивися своїми очима на синці на руках доньки. І запам’ятай: я нічого не пробачу.

Вона скинула дзвінок, не чекаючи відповіді. Перше питання Єгора було не «Як Єва?», не «Ти в порядку?», а «Матір справді затримали?». Цього вона йому не забуде.

Наступного дня слідчий викликав її знову. На столі лежала пошарпана картата сумка свекрухи. З неї дістали золоті монети в пластикових капсулах — ті самі, з сейфа. Потім виписку з ЄДРН на квартиру. І, нарешті, документ, від якого у Жанни підігнулися коліна: нотаріальна довіреність, за якою вона та Єгор нібито уповноважують Лідію Олександрівну на вчинення будь-яких угод з квартирою. Підписи підроблені, але дуже схожі. Печатка фальшива.

— Вона планувала закласти квартиру через чорного ріелтора за сім з половиною мільйонів, — пояснив слідчий. — Довіреність замовила у знайомого Охлопкова, заплатила 50 тисяч. Якби ви повернулися на день пізніше, квартира була б уже обтяжена заставою.

Жанна вийшла з відділку, стискаючи в руках копії документів. Небо над містом висіло низьке, сіре, гнітюче. Вона думала про Єгора. Чи знав він про брата? Про кредити? Про те, на що перетворилася його мати?

Відповідь прийшла швидше, ніж вона очікувала. Телефон розривався від дзвінків з незнайомих номерів, у месенджері — шквал повідомлень від рідні чоловіка: «Сволото, засадила свекруху!», «Гадюка підколодна!», «Через тебе бабця в тюрму потрапить!». Ніхто з них не згадав зв’язану онуку. Для них існувало тільки одне — невістка зганьбила сім’ю.

Єгор прилетів нічним рейсом: неголений, із запаленими очима, що пахне перегаром. Замість того щоб обійняти доньку, він одразу почав:

— Треба забрати заяву. Треба домовитися. Мати стара, вона не витримає ізолятора.

— Подивися. — Жанна сунула йому під ніс фотографії синців на руках Єви.

Він скривився, відвів очі.

— Ну, перестаралася… з ким не буває…

— А це? — Вона показала підроблену довіреність.

Він зблід, але тут же знайшовся: