Загадка квітучих троянд: будинок пустував два роки, але хтось продовжував підтримувати в ньому життя

Вони пройшли в будинок. Родіон одразу увімкнув усе світло — мабуть, темрява тепер лякала його більше, ніж можливість привернути увагу. Спустився в підвал, загуркотів там чимось важким. Софія посміхнулася, відкриваючи додаток управління будинком. Гра починалася.

Вона почекала, поки Родіон як слід розійдеться з кувалдою, і вирубила світло в усьому будинку одним дотиком. У непроглядній темряві пролунав вереск Жанни, за ним — добірний мат Родіона. Наступним кроком Софія увімкнула аудіосистему. З блютуз-колонок, розвішаних по всьому будинку, полилися позивні радіо. А слідом — старі пісні. Олексій обожнював цю хвилю, вічно слухав у гаражі.

У будинку почалася паніка. Родіон з Жанною носилися по кімнатах, натикаючись на меблі, матюкаючись і викрикуючи погрози в порожнечу. Софія дочекалася, поки вони піднімуться в спальню, і смикнула волосінь, прив’язану до старого крісла-гойдалки. Воно загойдалося, поскрипуючи, ніби в ньому щойно сидів привид.

Жанна завила вголос. Родіон схопив крісло і з розмаху жбурнув у стіну.

— Виходь, мерзото! Кінчай цей цирк!

Поки вони металися нагорі, Софія спустилася на перший поверх і поклала на кухонний стіл великий білий конверт. Усередині — ксерокопія медичного висновку з її позначкою: «Причина смерті — отруєння глікозидами наперстянки. Підтверджено свідком».

Повернулася в комору якраз вчасно. На моніторі було видно, як парочка спускається вниз. Жанна першою помітила конверт. Її пальці тремтіли так сильно, що вона ледь змогла розірвати папір. Прочитала, схлипнула і сповзла по стіні на підлогу.

— Нас здали… Тамарка, стара мерзота, здала!

— Замовкни! — Родіон вихопив листок, пробіг очима. — Це не… привиди ксерокопії не роблять, дурепо! Хтось із живих!

Вони кинулися до вхідних дверей, але Софія вже активувала електрозамок. Двері не піддавалися. Родіон копнув їх ногою, закричав:

— Відкрий, тварюко, я тебе знайду!

Софія опустила ролети на всіх вікнах. Металеві полотна з брязкотом закрили отвори. Будинок перетворився на пастку. З динаміків раптом пролунав голос Льоші. Старе голосове повідомлення, яке Софія знайшла в архіві його телефону: «Родько, ти де там? Давай, піднімайся, шашлик холоне». Звичайна фраза, сказана на якомусь давньому пікніку. Але зараз, у замкненому будинку, в темряві, вона звучала як вирок з потойбічного світу.

Жанна впала на коліна, закривши обличчя руками. Родіон застиг посеред кухні, важко дихаючи, очі бігали, як у загнаного звіра. Родіон повільно обернувся, оглядаючи кухню, ніби бачив її вперше. Пальці стискалися і розтискалися, на лобі виступив піт, змішуючись із цегляним пилом з підвалу.

— Це не Льошка! — прохрипів він, витираючи обличчя рукавом. — Чуєш, дурепо! Привиди ксерокопії не роблять.

Жанна підняла заплакане обличчя, розмазана туш перетворила її на карикатуру на саму себе.

— А хто тоді? Хто?

— Хтось із живих. Хто все знає. — Родіон схопив зі столу конверт, перечитав заново. — Глікозиди, наперстянка… звідки вони дізналися?

З колонок знову донісся голос Льоші, цього разу інший запис: «Софко, не забудь полити троянди. Вони без води довго не протягнуть».

Жанна завила і вчепилася в штанину Родіона.

— Я більше не можу! Випусти мене звідси!

Він копнув її ногою, змусивши відкотитися до стіни.

— Замовкни. Дай подумати.

Родіон кинувся до вхідних дверей, смикнув ручку. Замкнено. Наліг плечем, врізався всією вагою. Марно. Металеві петлі й електронний замок тримали намертво. Він розвернувся до вікон. Ролети опущені щільно, без єдиної щілини.

— Підвал! — викрикнув він. — Там є віконце.

Вони кинулися вниз, спотикаючись у темряві, освітлюючи шлях екранами телефонів. У підвалі дійсно було маленьке вікно під стелею, але і воно виявилося закритим металевою решіткою зовні.

— Коли він встиг? — Родіон в люті вдарив кулаком по стіні. — Коли, мать твою, Льоха поставив ці решітки?!

Раптом у підвалі запалилося світло — яскраве, що різало очі. Вони примружилися, а коли розплющили очі, побачили в кутку старий планшет на штативі. Екран світився, показуючи обличчя Софії.

— Привіт, Родіоне! Привіт, «подруго»! — Голос звучав спокійно, майже ласкаво. — Як вам мій сюрприз?

Родіон кинувся до планшета, але зображення було записом, а не прямою трансляцією.

— Ви шукали гроші? — продовжувала Софія на екрані. — Їх там давно немає. Я перевела все на свій рахунок через тиждень після похорону. Льоша залишив мені всі паролі, всі доступи. Ви запізнилися на два роки.

— Стерво! — закричав Родіон, схопивши планшет. — Де ти, тварюко?!…