Загадка квітучих троянд: будинок пустував два роки, але хтось продовжував підтримувати в ньому життя

— Живіть, — сказала Софія, простягаючи ключі. — Слідкуйте за будинком, за трояндами. Дітям простір потрібен.

Наталя розплакалася.

— Софіє Михайлівно, я не можу, це занадто…

— Можете. Своїм треба допомагати.

Через місяць будинок ожив. У кімнаті, де Родіон зображував господаря, поставили двоярусне ліжко. На стінах з’явилися дитячі малюнки: сонечко, будиночок, кривуваті квіти. Софія приїжджала на вихідних.

Одного разу вона сиділа на новій лавці в саду (стару спалили разом з рештою меблів). Діти гралися між трояндових кущів, які Наталя вже навчилася поливати і вкривати на зиму. Молодша дівчинка підбігла з білою трояндою в руці.

— Тітко Соню, це вам.

Софія взяла квітку, погладила дівчинку по русявій голівці.

— Дякую, люба.

У цей момент вона відчула те, чого не відчувала дуже давно – спокій. Не щастя, не радість, а саме спокій. Сонце сідало за лісом, забарвлюючи небо в рудий колір. Десь загула вечірня електричка на столицю. У вікнах будинку запалилося тепле світло.

Софія встала і пішла до будинку. Біля ґанку обернулася, подивилася на троянди.

— Все, Льошо, можеш відпочивати. Будинок чистий. Тут знову добре.

Вітер гойднув гілки, немов у відповідь. У будинку пахло печеними яблуками — Наталя готувала шарлотку. Діти шуміли у вітальні, збираючи пазл на підлозі. Звичайне життя звичайних людей. Софія пройшла на кухню, поставила білу троянду в склянку з водою.

За вікном згущалися сутінки, але їй більше не було страшно. Привидів минулого тут не залишилося, тільки пам’ять, яка більше не пекла. Родіон і Жанна були впевнені, що справжня спадщина – гроші в схованці. Але Льоша залишив їй дещо важливіше — силу, щоб захистити правду, і будинок, який знову став домом.

Зло перемагало якийсь час, але не змогло тріумфувати вічно. Правда вийшла назовні — не одразу, не легко, але вийшла. Крізь туман над соснами, крізь брехню і зраду. А та жінка, яку вважали тихою і безвідповідальною, виявилася сильнішою за тих, хто хотів її зламати. Історія закінчилася не криком і не кров’ю, а тихим вечором у будинку, де сміються діти. Де на столі стоїть біла троянда в простій склянці. Де більше немає страху. Найтемніша глава закрита назавжди.