Загадка, помічена з повітря: що приховували фури, кинуті в яру

Роби свою справу, а я зроблю свою.

Вони міцно обнялися, мовчки. Потім Баранов розвернувся і зник у хащі. Ніби розчинився. Був — і немає.

До Івано-Франківська вони дісталися до вечора. Єрмолін одразу почав працювати.

Здзвонився з редакцією, з колегами з інших видань. Завантажив фотографії на захищені сервери, так, щоб їх не можна було видалити або вилучити.

— Завтра вранці публікуємо, — сказав він. — Одночасно. У трьох виданнях. Плюс Telegram-канали, плюс YouTube. Таке не замовчиш.

— А поліція? — запитала Олена.

— ДБР і прокуратура — після публікації. Коли історія стане публічною, їм доведеться реагувати. Якщо звернутися раніше, є ризик, що замнуть.

Андрій кивнув. Він розумів логіку. Спочатку розголос, потім офіційне розслідування.

Інакше можуть закрити справу, прибрати свідків, знищити докази.

— Вам треба виїхати з міста, — сказав Єрмолін. — На кілька днів, поки не підніметься шум.

— Є куди?

— До моєї сестри, — відповіла Олена. — У Тернопіль.

— Добре. Їдьте сьогодні вночі. Я подзвоню, коли можна буде повернутися.

Вони зібралися за півгодини. Андрій востаннє подивився на квартиру. На фотографії на стінах, на звичні меблі, на життя, яке вже ніколи не буде колишнім.

— Пора, — сказала Олена.

Вони вийшли в ніч. Публікація вийшла наступного ранку. Андрій читав її на телефоні, сидячи в машині на півдорозі до Тернополя.

«Конвеєр смерті. Як депутат обласної ради перетворив Карпати на цвинтар».

Фотографії, факти, імена, координати. Історія Равшана — хлопця, який намагався врятувати інших і загинув за це. Історія Андрія — пілота, який випадково побачив те, що не мав бачити. Історія шістдесяти людей, чиї тіла гнили в рефрижераторах посеред лісу.

До полудня статтю прочитали мільйон людей. До вечора — три мільйони. Telegram-канали рознесли історію по всій країні. Телевізійники почали дзвонити Єрмоліну, вимагаючи інтерв’ю. Депутати Верховної Ради вимагали пояснень. А правоохоронці мовчали.

Мовчання тривало два дні. Андрій майже не спав. Стежив за новинами, читав коментарі, чекав. Єрмолін дзвонив кожні кілька годин. Тримав у курсі.

— Тиснуть, — говорив він. — Сурков задіяв усі зв’язки. Намагаються представити це як фейк.

Мовляв, ніяких фур немає, фотографії підроблені, журналіст — провокатор.

— І що?

— Не працює. Занадто багато деталей, занадто багато збігів. Люди вимагають розслідування.

На третій день мовчання прорвалося.

Генеральний прокурор і голова ДБР оголосили про порушення кримінальної справи за статтями «Вбивство», «Торгівля людьми», «Використання рабської праці». В Івано-Франківську область вилетіла спеціальна слідча група. Генерал з Києва. Сорок слідчих. КОРД і спецназ СБУ.

Це був лише початок. Операція зі звільнення табору почалася на четвертий день. Андрій дізнався про це від Єрмоліна. Той був серед журналістів, яких допустили до висвітлення операції.

— Баранов вийшов до наших, коли вони приїхали, — розповідав журналіст по телефону.

— Показав дорогу. Виявилося, охорона вже почала евакуацію. Вантажили людей у машини. Але техніка не заводилася.

— Баранов?