Закон бумеранга: історія про те, чому ніколи не можна кривдити слабких

Віктор успішно очолив службу безпеки великої фінансової установи, створивши для неї непроникний технічний захист. Якось під час вечірньої прогулянки мальовничою набережною до Андрія підійшов солідний чоловік із проникливим поглядом. Це був той самий офіцер внутрішньої безпеки, який свого часу допоміг притягнути до відповідальності корумпованого начальника міліції. Офіцер зізнався, що спочатку сприймав дії ветеранів як банальний переділ сфер впливу під прикриттям благородних мотивів. Однак час показав, що вони не лише прогнали рекетирів, а й повернули звичайним громадянам віру в справедливість.

Андрій із легкою усмішкою відповів, що вони лише повернулися до свого рідного дому й вирішили навести в ньому лад. Адже якщо чесні люди не візьмуть на себе відповідальність за своє майбутнє, то цього не зробить ніхто інший. Над Києвом неквапно займалася ясна, по-весняному свіжа ранкова зоря. Хрещатиком уже їхали перші тролейбуси, люди поспішали у своїх справах, і в цьому ритмі відчувалася спокійна впевненість у завтрашньому дні. Андрій неспішно йшов додому вулицею Васильківською, чудово розуміючи, що попереду на них чекає ще чимало складних випробувань.

Але він був цілком певен, що поки в людях жива щира любов до своїх близьких і рідної землі, жодні труднощі їх не зламають. Ветеран піднявся на свій поверх і звичним рухом відчинив двері рідної квартири. Із кухні долинав чудовий аромат свіжої випічки — це мама дбайливо готувала сніданок до його повернення. Андрій радісно гукнув із порога, що він нарешті вдома, і в цих простих словах містилася величезна життєва сила. Бо по-справжньому повертається додому лише той, хто зумів зберегти в собі гідність, честь і просту людяність.