«Замки змінено, речі біля дверей»: що знайшов чоловік у конверті, коли спробував увірватися до квартири дружини

— Ходімо.

Вони пішли. Людмила Федорівна — з гордо піднятою головою, але Ольга бачила, як тремтять її руки. Максим поплентався за нею згорбившись, ніби постарівши за ці десять хвилин.

Ольга зачинила двері, повернула новенький замок і притулилася до одвірка. Руки тремтіли, серце калатало, але всередині розливалося дивне, невагоме полегшення. Як після довгої хвороби.

Сусіди поступово розійшлися, перешіптуючись. Через пів години у двері обережно постукали. Це була Віра Семенівна із сусідньої квартири, з якою вони віталися на сходах.

— Олю, ось, чаю принесла. Думаю, тобі зараз не до готування.

Ольга взяла термос з гарячим чаєм і пакет з пиріжками і раптом відчула, як до горла підступають сльози. Не від образи чи болю — від цієї простої людської доброти.

— Дякую, — прошепотіла вона.

— Та ти тримайся, — Віра Семенівна поплескала її по плечу. — Правильно зробила, що виставила. Цей мамин синочок так і жив би у тебе на шиї. А свекруха ця… Я бачила, як вона тут нишпорила. Усе ніс сунула, все вивідувала. Я одразу зрозуміла — біда буде.

Три тижні Ольга чекала каверзи. Думала, Максим спробує повернутися, погрожувати, маніпулювати. Але він ніби випарувався. Через суд надіслав згоду на розлучення, навіть не вимагаючи зустрічі. Мабуть, зрозумів, що випитувати більше нічого.

Розлучення оформили швидко, через місяць. Ольга отримала на руки свідоцтво і відчула, ніби гора з плечей звалилася. Змінила прізвище назад на дівоче, зателефонувала Денису. Син приїхав на вихідні, обережно запитав, чи все добре.

Ольга обійняла його і сказала: