Жінка подарувала життя трьом дівчаткам і залишила їх у лікарні – роками шукала, але доля розпорядилася інакше

Центральна фігура нашої неймовірно зворушливої й трагічної розповіді, ще зовсім молода й абсолютно недосвідчена дівчина на ім’я Віра, пережила справжній, паралізуючий волю й розум шок, коли, ледь отямившись після неймовірно важких, що тривали майже добу виснажливих пологів, почула від чергового лікаря просто неймовірну звістку про появу на світ одразу трьох голосно плачучих немовлят. Білі, пофарбовані дешевою олійною фарбою стіни лікарні ніби почали загрозливо сходитися й тиснути на її крихкі, здригаючі від ридань плечі, поки знепритомніла свідомість намагалася переварити цю колосальну за значенням новину.

Знаходячись у найглибшому, безпросвітному відчаї від кришталево ясного усвідомлення власної тотальної злиденної та повної відсутності якихось життєвих перспектив, молода мати зробила найважчий, неприродний крок у своєму житті й тремтячою рукою підписала сухі казенні папери про офіційну відмову від усіх трьох новонароджених дівчаток. Її бліда, знесилена рука з величезною працею, немов долаючи невидимий спротив, виводила криві літери на тонкому офіційному бланку, тим самим назавжди й безповоротно перечеркнувши майбутні долі трьох крихітних, ні в чому не винних істот.

Однак дуже скоро, фактично в перші ж дні після виписки в порожню й холодну найману кімнату, гірке, всеохопне каяття, мов чорна, отруйна змія, заповзло в її роздерту душу, не даючи спокійно спати ночами. Це нестерпне, що роз’їдає зсередини відчуття вини врешті змусило її зібрати всю решту волі в кулак і розпочати довгі, повні розчарувань і бюрократичних перепон болісні пошуки власних, так поспішно покинутих дочок.

Давайте ж разом, крок за кроком, зануримося в цю заплутану історію й детально дізнаємося, до якого неочікуваного фіналу зрештою призвела ця складна, багатогранна й надзвичайно драматична життєва ситуація. Життя іноді закручує такі неймовірні сюжети, що навіть найталановитіші письменники розводять руками перед лицем її безжальної й зовсім непередбачуваної іронії.

Віра навіть у найсміливіших, що межували з безумством фантазіях зовсім не підозрювала, що всі ці довгі дев’ять місяців носить під своїм серцем не одного й не двох, а цілих трьох крихіток. Результати всіх планових ультразвукових обстежень у місцевій, погано обладнаній районній поліклініці стабільно й упевнено показували розвиток лише двох малюків, не викликаючи в лікарів жодних підозр чи занепокоєння.

Сивий лікар-узист кожного разу довго водив холодним датчиком по її сильно округлому животу, задоволено киваючи головою й роблячи стандартні записи в потертій медичній картці. Виявилося вже значно пізніше, що третя, найменша дитинка просто неймовірно вправно ховалася за широкою спиною брата чи сестри, залишаючись цілком непомітною для застарілого радянського моніторингового обладнання.

Старий медичний апарат лиш тихо й монотонно гудів у напівтемряві задушливого кабінету, надійно приховуючи від втомленої майбутньої матері найголовнішу та наймасштабнішу таємницю її змученого вагітністю організму. Очнувшись після тяжкого медикаментозного наркозу у світлій палаті інтенсивної терапії, вимучена породілля почула від метушливої чергової медсестри вельми приголомшливу, що збиває з ніг звістку.

Слова про народження одразу трьох здорових дівчаток пролунали в дзвінкій тиші лікарняної палати немов оглушливий грім посеред ясного літнього неба. Дівчина, що всю свою тяжку вагітність безперервно ламала голову над тим, як самотужки прогодувати бодай двох дітей на мізерну платню, впала в неописний, липкий і паралізуючий жах.

Її дуже скромний соціальний статус матері-одиначки й абсолютна, тотальна відсутність будь-якої моральної чи фінансової підтримки лише катастрофічно погіршували й так плачевне становище нещасної. Коханий, колись гаряче клявся у вічному, неземному коханні, підло й боягузливо зник із її складного життя відразу після звістки про майбутнє, таке незаплановане поповнення…