Жінка подарувала життя трьом дівчаткам і залишила їх у лікарні – роками шукала, але доля розпорядилася інакше
Вони довгі, томні роки мріяли про дитячий сміх у своїй затишній, заставленій дубовими книжковими шафами міській квартирі. Нові щасливі батьки ніжно й трепетно назвали свою довгоочікувану доньку Аріна й негайно, з професійним завзяттям почали займатися її всебічним інтелектуальним розвитком.
З найраніших, несвідомих років їхній тихий дім постійно наповнювався чарівними звуками класичної музики й щовечірнім спільним читанням товстих пізнавальних енциклопедій. Дівчинка завдяки старанним щоденним домашнім заняттям демонструвала такі блискучі, видатні академічні знання, що строга комісія готова була зарахувати її одразу у другий клас загальноосвітньої школи.
Досвідчені педагоги на вступному співбесіді лише розводили руками від подиву, щиро вражені неймовірною, енциклопедичною ерудицією цієї маленької, серйозної вундеркіндки. Однак мудра, повидавша багато на своєму віку прийомна мати категорично й твердо наполягла на традиційному, класичному шляху шкільного навчання для своєї обдарованої доньки.
Вона вважала надзвичайно важливим і принциповим, щоб талановита дитина гармонійно розвивалася, грала й правильно соціалізувалася разом зі своїми ровесниками. Тож розумна Аріна пішла до першого класу як звичайна середньостатистична дитина, хоча ввечері вдома продовжувала захоплено вивчати науки, недоступні її віку.
Життєвий шлях третьої, останньої розлученої близняшки склався трохи скромніше й прозаїчніше в матеріальному плані, ніж у її надзвичайно вдалих та забезпечених сестер. Маленьку, крикливу Таню з добрим та відкритим серцем забрали до простої, галасливої великої родини, де вже весело підростала чимала юрба рідних кровних діточок.
У їхній тісній, давно не баченій ремонту, але дуже теплій квартирі завжди пахло свіжою домашньою випічкою, і гучно не вщухало старе радянське радіо. Від ранніх, ледве усвідомлених років дівчинка ясно й упевнено знала, що її виховують не кровні, а прийомні мама й тато, але вони були надзвичайно люблячі.
Батьки ніколи, навіть у дрібницях, не приховували від неї правду, обгрунтовано вважаючи, що абсолютна чесність є головним, непорушним фундаментом будь-якої міцної сім’ї. Тут зовсім не було місця для показної розкоші, дорогих сучасних ґаджетів чи якогось марного балування, так звичного для її сестри Ельвіри.
Добротний одяг частенько за необхідності переходив від старших дітей до молодших, а зламані іграшки завжди дбайливо лагодили мозолисті руки прийомного батька. Натомість усім без винятку дітям у тій шумній, багатолюдній домівці з раннього віку прищеплювали залізну життєву дисципліну, щире трудолюбство та кришталеву чесність перед собою й оточенням.
Невидимі, заплутані життєві нитки навік розлучених у немовлятстві кровних родичок одного дня зовсім неймовірним, фантастичним чином перетнулися в одній географічній точці. Ніби сама доля чи якась вища сила вирішила виправити ту давню, трагічну помилку матері й знову звела цих трьох нічого не підозрюючих дівчат разом.
Напередодні їхнього довгоочікуваного, радісного сьомого дня народження всі три різні, незнайомі між собою родини з дивовижним, незбагненним збігом оселилися в одному величезному, просторому новобудові. Грандіозний, що сяяв свіжою фарбою житловий комплекс велично височів на околиці швидко зростаючого мегаполісу, приваблюючи сотні нових, сповнених надій мешканців.
Гучна, постійно метушлива багатодітна родина нарешті, проливаючи сльози радості, в’їхала в просторе пільгове житло, виділене державою після довгих, виснажливих років у черзі. Забезпечені, впевнені лікарі в цей же час без зусиль оформили вигідний банківський кредит на елітну квартиру з панорамними вікнами на верхніх поверхах.
Їхня нова, що виблискувала розкішшю квартира вражала сусідів дорогим дизайнерським ремонтом, мармуровими підлогами та ексклюзивними італійськими меблями, привезеними під замовлення. А треті, скромні й тихі сусіди-вчителі вдало придбали свої нові квадрати виключно завдяки вдалому продажу старої, неймовірно тісної квартири…
