Чоловік зачинив двері перед дружиною та сином, не знаючи, чия машина зупиниться біля їхнього будинку

— Ні. Я не хочу більше слухати твою брехню. Усе це було випадковістю? Занадто багато збігів для одного життя! — Анна зірвалася на крик, сльози застилали їй очі.

— Клянуся тобі, я не знав, хто ти, поки ти не назвала прізвище в майстерні тиждень тому. Я підібрав вас, тому що ви замерзали. Я не знав… — Максим зробив крок до неї, простягаючи руку.

— Не чіпай мене! — відсахнулася Анна. — Ти такий самий, як він. Ви обидва будуєте свої імперії на брехні.

Анна дізналася правду, яка зруйнувала її новий світ. Але найстрашніше відкриття ще попереду. Те, що вона виявить завтра, змусить її переглянути все: і свого чоловіка, і Максима, і саму себе.

Місяць холодним сріблом заливав кімнату, але Анна не могла стулити очей. Вона сиділа на ліжку, обнявши коліна, і слухала тишу будинку, яка здавалася їй дзвінкою і ворожою. Максим пішов у майстерню відразу після їхньої важкої розмови. Крізь щілини у фіранках Анна бачила тьмяне світло, що горіло там до самого світанку. У сусідній кімнаті безтурботно спав Артем. Його рівне дихання було єдиним якорем, що утримував Анну від повного відчаю.

Вона раз по раз прокручивала в голові останні три місяці.

«Якби він хотів помсти, він би не витрачав останні гроші на їжу для нас. Він би не ризикув життям, витягуючи нас із замету», — гарячково міркувала вона.

Анна розуміла, що Максим дійсно не міг знати, хто вона така в ту фатальну ніч. Але усвідомлення того, що її життя — це поле битви двох чоловіків, один із яких її знищив, а другий врятував, завдавало фізичного болю. На ранок гнів змінився гіркою ясністю: ворог у них був один, і цей ворог усе ще був на волі.

Щойно перші промені сонця торкнулися верхівок сосен, у двері спальні тихо постукали. Анна, вже одягнена і змарніла від безсоння, вийшла в коридор, щільно прикривши двері, щоб не розбудити сина. Максим стояв перед нею — блідий, із почервонілими очима, пахнучий деревним пилом і міцним тютюном.

— Нам потрібно поговорить. Без криків, Аню. Просто послухай, — хрипко промовив Максим, дивлячись їй в очі.

Вони спустилися на кухню. Максим заварив чай, і його руки помітно тремтіли.

— Десять років тому ми з Костею були як брати. Я відповідав за будівництво і цехи, він — за папірці та зв’язки. Коли прийшов перший великий контракт на будівництво торгового центру, він підробив мій підпис на кредитних договорах. Весь борг повис на мені, а всі активи перейшли в його нову компанію, — Максим говорив повільно, немов вичавлював із себе кожне слово.

Анна слухала, і перед її очима поставав образ Костянтина — холодного, розважливого хижака.

— Я клянуся тобі всім, що в мене залишилося. Я не знав, що ти його дружина, поки не побачив твій паспорт у документах Артема тиждень тому. Я хотів сказати, але боявся, що ти підеш. І я ніколи, чуєш, ніколи не використовував би жінку і дитину для помсти, — твердо підсумував Максим.

Максим мовчки встав і жестом покликав Анну в майстерню. Там серед тирси та недобудованих стільців стоял старий сейф. Він дістав із нього об’ємну папку, вкриту тонким шаром пилу.

— Дивись. Це копії документів трирічної давності. Ось тут передавальні акти. Бачиш цю печатку? Це фірма-прокладка, через яку він вивів мої частки, — Максим указував на документи, і Анна, як досвідчений економіст, миттєво зчитувала злочинну схему.

— Він зробив це саме тоді, коли ми купили нашу першу квартиру в центрі. На мої ж украдені гроші… — прошепотіла Анна, відчуваючи, як усередині закипає холодна лють.

Дати збігалися ідеально. Максим говорив чисту правду. Їй стало нестерпно соромно за свої нічні підозри. Перед нею стояв не маніпулятор, а така ж жертва, як і вона сама. Анна підняла погляд від документів. В її очах більше не було сліз, тільки сталева рішучість.

— Я не піду, Максиме. І ми не будемо просто робити стільці, — твердо промовила вона, випрямивши спину.

Максим здивовано підняв брови, не очікуючи такої зміни.

— Ти врятував нас. Тепер моя черга рятувати твою справу. Я знаю слабкі місця імперії Костянтина. Я знаю його систему відкатів, його проблемних постачальників і тих клієнтів, які його ненавидять, але терплять через монополію, — Анна говорила швидко і впевнено.

— Що ти пропонуєш? — Максим подався вперед, заінтригований.

— Ми створимо йому таку конкуренцію, яку він не зможе ігнорувати. Ми заберемо в нього тих, на кому тримається його велич. Справедливість має восторжествувати, Максиме. Для тебе і для Артема, — підсумувала Анна, простягаючи йому руку.

Максим на мить завагався, а потім міцно потиснув її долоню. Цей союз був скріплений не тільки спільними цілями, а й спільним болем.

Весь день вони провели за столом, заваленим кресленнями та списками контактів. Анна по пам’яті відновлювала структуру холдингу Костянтина. У нього все зав’язано на пафосі та величезних націнках. Він бере дешеву сировину, видає її за ексклюзив і дере з клієнтів три шкури.

— Ми зробимо інакше: бездоганна якість Максима за чесною, прозорою ціною, — пояснювала Анна свій план.

Вона знала кожного великого закупника в місті особисто. Вона знала, хто з них втомився від хамства Костянтина і його вічних затримок.

— Ми будемо грати чесно, але гранично жорстко. Жодних хабарів, тільки професіоналізм. Це вдарить по ньому сильніше за будь-яке шпигунство, — додала вона.

Максим слухав її, і на його обличчі вперше за довгий час з’явилася хижа усмішка передчуття. Помста, яка готувалася роками, тепер набувала чіткого, математично вивіреного плану.

Уже до полудня Анна зробила перший дзвінок. Вона набрала номер директора великої мережі приватних клінік, який завжди скаржився на неміцні меблі від постачальників Костянтина.

— Добрий день, Ігорю Львовичу. Це Анна. Так, я повернулася до справ. Ні, я тепер представляю незалежну майстерню. У нас є пропозиція, від якої ви не зможете відмовитися. Масив дуба за ціною ламінату вашого нинішнього постачальника.

Її голос звучав упевнено і владно. Клієнти були заінтриговані. Ім’я Анни все ще мало величезну вагу в бізнес-спільноті, а її репутація бездоганного аналітика відкривала будь-які двері. До вечора у них було призначено вже п’ять зустрічей. Максим у цей час гарячково готував зразки — невеликі шліфовані спили, покриті дорогою олією. План починав працювати з лякаючою ефективністю.

У цей самий час у своєму розкішному офісі Костянтин Ігорович похмуро гортав звіт про продажі за тиждень. Цифри були нетипово низькими.

— Чому «Медстандарт» заморозив контракт? — різко запитав він секретаря по селектору.

— Вони сказали, що знайшли альтернативного постачальника з кращими умовами, шефе. Якась нова майстерня з області, — відповів переляканий голос…