Чому чоловік, який повернувся від свекрухи, раптом передумав нас пробачати
«Там немає запаху ванільних сирників. Там пахне успіхом». Згадка про Ельвіру зависла в повітрі щільною, майже відчутною хмарою вульгарності.
Ельвіра Альбертівна, п’ятдесятирічна власниця мережі салонів лазерної епіляції, з’явилася в житті Іллі три місяці тому. Вона купила річний абонемент на персональні тренування. Жінка швидко второпала, що рельєфний тренер з інтелектом табуретки — чудове доповнення до її свіжого ремонту в стилі ар-деко.
Із кухні повільно, мов криголам крізь арктичні тороси, випливла Зінаїда Корніївна. Мати Даші мала постать монументальну й характер, відлитий із чистого вольфраму. У руках вона тримала невелику садову лопатку, з якої осипалися крихти чорнозему.
«Усе?» — спитала теща. Її голос нагадував звук асфальтоукладача, що працює на холостих обертах. «Ваша їдкість, Зінаїдо Корніївно, — це захисна реакція невдахи», — гордо парирував Ілля, закидаючи ремінь сумки на широке плече.
«Ви самі без чоловіка все життя просиділи й доньці сім’ю розвалили. Я йду в солодке життя. А ви залишайтеся тут, у своїй глушині, варіть супи, будуйте свої теплиці».
«Я викреслюю вас зі своєї карми!» Він ефектно розвернувся на п’ятах, копнув плюшевий кубик, що трапився під ногу, і рушив до виходу. Парадні двері грюкнули з такою силою, що в коридорі з вішалки впала стара парасоля.
Даша подивилася на матір. Зінаїда Корніївна нахилилася, підняла парасолю, повісила її на місце й діловито струсила землю з лопатки в квітковий горщик. «Ну, — філософськи мовила мати, — повітря в домі стало чистішим».
«Дашо, ти бульйон вимкнула?» Даша кивнула. Жодних сліз, жодного заламування рук і театральних падінь на килим.
Коли твій чоловік міняє сім’ю на п’ятдесятирічну спонсорку заради життя в квартирі з панорамними вікнами, сумувати банально ніколи. Треба було йти годувати Тиму. Будинок у приміському селищі, який Ілля зверхньо називав глушиною, насправді був міцною двоповерховою цегляною спорудою, оточеною доглянутою ділянкою…
