Чому собака заблокувала двері: випадок, що здивував господаря

— Мене теж поклали в лікарню, — відповіла Ніна. — Перевіряють про всяк випадок. Я ж була в будівлі, хоч і на першому поверсі. Лікарі сказали — для профілактики. Олексію, приїжджай, будь ласка.

— Приїду, — кивнув він. — Зараз приїду.

— І, Олексію, — голос її став м’якшим, — я люблю тебе. Ти мій єдиний брат, і якби я тебе втратила, я б цього не пережила.

— Я теж тебе люблю, Нін, — прошепотів він. — Скоро побачимося.

Він поклав слухавку і подивився на Раду. Собака встала, відійшла від дверей, подивилася на нього. Спокійно, впевнено, ніби казала: «Тепер можна, небезпека минула».

Олексій встав, одягнув куртку, взяв ключі, відчинив двері. Вони розчинилися легко. За ними був звичайний сходовий майданчик, залитий денним світлом.

— Ходімо, хороша, — тихо сказав він. — Ходімо в лікарню.

Вони спустилися сходами, вийшли на вулицю. Сонце пробивалося крізь хмари, повітря пахло дощем і свіжістю. Олексій йшов до машини і думав: він міг бути мертвим, але він живий. Завдяки собаці, яку колись врятував зі снігового замету.

Міська лікарня зустріла Олексія запахом хлорки і тишею — тією особливою лікарняною тишею, коли чути кроки по лінолеуму і далекий шум медичних приладів. Він припаркував машину біля головного входу, заглушив двигун і обернувся. Рада сиділа на задньому сидінні, дивилася на нього розумними карими очима.

— Пробач, дівчинко, — тихо сказав Олексій, простягаючи руку і почухавши її за вухом. — Тебе сюди не можна. Такі правила. Я швидко, обіцяю. Провідаю Ніну і повернуся.

Рада нахилила голову набік, ніби розуміючи. Олексій прочинив вікна, щоб було свіже повітря, налив води в миску, яку завжди возив у машині, і погладив собаку востаннє.

— Чекай мене тут. Я скоро.

Він вийшов з машини, замкнув її і попрямував до входу. Обернувся. Рада сиділа біля вікна, дивилася йому вслід. У грудях щось стиснулося. Ця собака врятувала йому життя сьогодні, а він залишає її одну в машині. Але вибору не було, в лікарню з тваринами не можна.

Біля вахти його зупинила літня медсестра:

— Доброго дня. До кого?

— До Ніни Володимирівни. Її сьогодні поклали після отруєння чадним газом.

Медсестра кивнула, подивилася в журнал.

— Третій поверх, палата номер 12. Але спочатку зайдіть на другий поверх, до завідувача терапевтичного відділення. Він хотів поговорити з родичами постраждалих.

Олексій піднявся на другий поверх. Кабінет завідувача був у кінці коридору. Світла кімната з великим вікном і письмовим столом, заваленим паперами. За столом сидів чоловік років п’ятдесяти, в білому халаті, з втомленим, але добрим обличчям.

— Доброго дня, — Олексій переступив поріг. — Я брат Ніни Володимирівни. Ви хотіли зі мною поговорити?

Лікар встав, простягнув руку.

— Віктор Петрович, завідувач відділення. Проходьте, сідайте. Ви той самий, хто не приїхав на зустріч?

Олексій сів на стілець, кивнув: