Чому знайдена біля могили дитина змусила жінку збліднути від жаху
Степан обережно обійшов стару каплицю, від якої лишилися тільки кам’яні стіни без даху, і завмер. Біля свіжої могили, що ще не встигла остаточно осісти, серед вінків із вицвілими стрічками лежав невеликий згорток. Цей моторошний згорток ледь ворушився й безперервно плакав.
Степан стояв наче громом уражений, не в силі повірити власним очам. Ліхтарик у його руці зрадницьки тремтів, і промінь світла нервово стрибав по могильному горбку. На дерев’яному хресті була прибита табличка з ім’ям, але чоловік не дивився на неї, він дивився лише на згорток.
Першою його думкою було, що це якась безглузда пастка. Якісь місцеві хулігани навмисне підкинули ляльку, а самі причаїлися в кущах і тихо сміються. Він навіть озирнувся, очікуючи побачити зловмисників, але цвинтар був абсолютно порожній, тільки холодний вітер шумів у гіллі дерев.
Тривожний дитячий плач не вщухав ані на секунду. Степан повільно підійшов до свіжої могили й обережно присів навпочіпки. Його загрубілі руки самі мимоволі потягнулися до загадкового згортка.
Він відкинув край брудної ковдри й побачив маленьке зморщене личко з міцно заплющеними очима й широко розкритим ротом. Знайдена дитина плакала так, ніби це був останній крик у її короткому житті. «Господи!» — приголомшено видихнув Степан, хоч ніколи раніше не вирізнявся особливою побожністю.
Він дбайливо підхопив плачуче немовля на свої великі руки. Те було зовсім холодне, наскрізь мокре й усе тремтіло від пронизливого осіннього вітру. Страшно було навіть уявити, скільки воно тут пролежало: годину, дві чи взагалі всю довгу ніч.
Степан поспіхом розстебнув куртку й притис дитину до грудей, відчайдушно намагаючись зігріти її своїм теплом. Маленьке тільце здавалося таким легким, таким неймовірно й моторошно крихким. Чоловік раптом згадав, як двадцять років тому так само тримав на руках власного сина в перші хвилини після його народження.
«Треба додому, швидше!» — гарячково подумав переляканий машиніст. Він майже біг нерівною цвинтарною стежкою, міцно притискаючи до себе знайдене немовля. Те поступово заспокоювалося й затихало, зігріваючись від живого тепла людського тіла.
Степан зараз не думав ні про що: ні про те, як малюк опинився в такому страшному місці, ні про те, що скаже дружина. Він просто біг уперед, і в його голові стукала лише одна ясна думка: «Головне, що живий». Їхній дім стояв на самому краю селища: старий, ще довоєнної забудови, але вельми добротний і міцний.
Степан щосили штовхнув дерев’яну хвіртку й кулею злетів на знайоме ґанок. Вхідні двері були не замкнені, бо Наталя ніколи їх не зачиняла, коли віддано чекала чоловіка з нічної зміни. У сінях було темно, але з кухні яскравою смугою пробивалося світло: дружина явно не спала.
Чоловік стрімко влетів на кухню й застиг на порозі, важко й хрипко дихаючи після довгого бігу. Наталя спокійно сиділа за столом, пила гарячий чай і захоплено читала якийсь глянцевий журнал. Вона підвела голову, побачила чоловіка, і крихка чашка випала з її рук, із дзвоном розбившись об дерев’яну підлогу.
Степан стояв перед нею брудний, наскрізь спітнілий, розпатланий і судомно притискав до грудей щось, недбало загорнуте в ганчір’я. «Степане?»
