Ціна конверта: чоловік сміявся зі спадку дружини, доки не дізнався, що в ньому заховано

Світлана взяла конверт, руки більше не тремтіли. Усередині розливався дивний спокій. Ні тріумфу, ні зловтіхи. Просто тиха, світла вдячність жінці, яка навіть після смерті зуміла захистити її, підтримати, показати, що вона була не просто ніким, а найдорожчою людиною, найважливішою.

Вона встала, взяла свою сумочку і попрямувала до дверей. Біля самого порога обернулася. Олег усе ще сидів, втупившись в одну точку, а Христина нервово смикала свою сумочку. Її обличчя втратило весь свій переможний блиск.

— Знаєш, Олеже, — тихо сказала Світлана, — твоя мама залишила тобі квартиру, дачу. Це чимало. Багато людей про таке мріють. Але головне, що вона тобі залишила, — це урок. Урок про те, що в житті важливе не багатство, а те, як ти ставишся до людей. Шкода тільки, що ти навряд чи його засвоїш. Ти ніколи не вмів вчитися на своїх помилках.

Вона вийшла з кабінету, зачинивши за собою двері. Надворі був сонячний осінній день. Вітер розкидав жовте листя по асфальту.

Світлана зупинилася, підняла обличчя до неба і вперше за довгі місяці посміхнулася, щиро й вільно.

— Дякую! — прошепотіла вона, дивлячись у небо. — Дякую, рідна! Дякую, мамо!

А потім вона пішла вперед, назустріч новому життю, на яке заслужила.