Ціна незалежності: як один ранковий скандал поставив крапку в нерівному шлюбі

Буває так: тягнеш на собі всю сім’ю, вирішуєш проблеми і заробляєш гроші, а у відповідь чуєш лише докори та вимоги знати своє місце. Ця історія про те, як кам’яна стіна раптом перетворюється на тюремні ґрати, і що відбувається, коли близькі люди починають плутати доброту зі слабкістю.

Ідола. Так називала її Інга про себе. Не свекруха, не Ізольда Віталіївна, а Ідола.

Жінка — пам’ятник самій собі, що займає пів дивана і вісімдесят відсотків кисню в кімнаті. Ранок почався не з кави. Ранок почався зі звуку блискавки на дешевій вітрівці, що застібалася, і запаху перегару, який Діма намагався забити м’ятною жуйкою.

Інга стояла в коридорі. На ній був бежевий тренч, у руці — сумка з ноутбуком, у голові — план наради з радою директорів. До виходу залишалося три хвилини.

Таймінг жорсткий. Якщо вона не сяде в таксі зараз, то логістика всього дня піде шкереберть.

— Дімо, відійди! — голос Інги звучав рівно.

Професійна звичка. Коли на будівництві падає кран, волати марно. Треба віддавати команди.

Діма не відійшов. Він уперся рукою в одвірок, перекриваючи вихід. Його обличчя, зазвичай м’яке і трохи одутле, зараз виражало рішучість камікадзе, який забув одягнути парашут, але дуже хоче стрибнути.

— Нікуди ти не підеш, — заявив він.

Інга моргнула. Ситуація була настільки абсурдною, що мозок відмовлявся її обробляти відразу.

— У мене нарада, квартальний звіт. Ти при своєму розумі?