Ціна незалежності: як один ранковий скандал поставив крапку в нерівному шлюбі

— До доньки. А ти відійди, поки я тебе дверима не пришиб.

На кухню увійшов Віктор Анатолійович. Батько. Він не був олігархом. Він був виконробом старої загартування. Людина, яка могла поглядом змусити бетон схоплюватися швидше. Широкі плечі, сивий їжачок волосся, руки-лопати. За ним маячили двоє хлопців у робочих комбінезонах із написом «Будмонтаж». Міцні хлопці з обличчями, не знівеченими зайвим інтелектом, але сповненими старанності.

— Тату! — Діма виглядав так, ніби побачив привида. — Вікторе Анатолійовичу, здрастуйте. А ми тут борщ…

Батько пройшов повз Діму, як повз тумбочку. Підійшов до Інги, поцілував її в макушку.

— Привіт, доню. Ображають?

— Виховують, тату. Кажуть, заробляю багато, а жінка повинна знати місце.

Віктор Анатолійович повільно повернувся до зятя. Його погляд був важким, як фундаментний блок.

— Виховують, значить. Ну-ну.

Ізольда Віталіївна, відчувши недобре, вирішила піти в атаку:

— А ви, свате, не втручайтеся. Це внутрішньосімейні справи. Ми молодим добра хочемо. Інга зовсім від рук відбилася. Чоловіка ні в гріш не ставить.

Віктор Анатолійович дістав із внутрішньої кишені куртки синю папку і кинув її на кухонний стіл. Інга кивнула. Це була їхня маленька страховка. Квартира була куплена на її гроші, але юридично за документами оформлена на батька. Діма про це знав, але тоді не став перечити, оскільки Інга обіцяла, що пізніше тато переоформить цю квартиру на них двох.

Так ось, Віктор Анатолійович розкрив папку.

— Оскільки квартира моя, я тут вирішив ремонт затіяти. Капітальний. Знесення перегородок, заміна підлоги просто зараз.

— Як зараз?