Ціна повернення: як ветеран відновив справедливість у рідному місті
Штукатурка в багатьох місцях облупилася, оголивши стару червону цеглу, а величні колони були недбало обклеені строкатими кричущими оголошеннями. Листівки пропонували допомогу переселенцям, швидкі кредити готівкою та послуги з відновлення втрачених документів.
На привокзальній площі панував броунівський хаос, від якого у Миколи, звиклого до найсуворішого армійського порядку і гнітючої тиші підвалів, неприємно занило у скронях. Замість акуратних муніципальних клумб, де раніше щовесни цвіли яскраві петунії, тепер стояли довгі ряди залізних торгових павільйонів.
Вони ліпилися один до одного, створюючи вузькі лабіринти, в яких легко було заблукати незвичній людині. З виставлених прямо на вулицю дешевих динаміків голосно грала ритмічна музика, безуспішно намагаючись перекрити гул тисячного натовпу і рев автомобільних моторів.
Люди не просто спокійно ходили у своїх справах, вони постійно бігли, штовхалися плечима і роздратовано лаялися через найменшу метушню. Микола машинально поправив комір своєї тактичної куртки, відчуваючи себе неймовірно втомленим віковим старцем.
Йому було всього тридцать років, але він відчував себе так, немов прожив кілька важких життів поспіль. Спочатку були виснажливі бої на передовій, постійні артилерійські обстріли, бруд окопів і щосекундне очікування смертельного удару.
Потім настав страшний полон, сирий бетонний підвал, непроглядна темрява, мізерний пайок і повна відсутність зв’язку із зовнішнім світом. Довга і болісна дорога додому через лінії зіткнення і блокпости далася йому нестерпно важко.
Особливо боляче було усвідомлювати це, коли з’ясувалося, що в штабі його вже офіційно визнали загиблим при виконанні бойового завдання. Він нарешті повернувся і тепер повільно рухався крізь метушливий натовп, намагаючись нікого не зачепити своїм важким рюкзаком.
Але перехожі чомусь самі інстинктивно обходили його стороною, немов відчуваючи невидиму ауру небезпеки. Можливо, вся справа була в його важкому погляді людини, яка бачила речі, здатні зламати будь-яку психіку.
А може, метушливих перехожих лякав глибокий шрам, що навскіс перетинав ліву брову і йшов до самої скроні. Він йшов вулицями свого рідного міста, але зовсім не впізнавав знайомих з раннього дитинства пейзажів.
Асфальт на багатьох ділянках був розбитий на дрібну крихту, а глибокі ями були наспіх закладені битою цеглою. Повз на величезній швидкості проносилися тоновані чорні позашляховики, нахабно розбризкуючи брудну рідину на пішоходів, що тиснулися до узбіч…
