Ціна втечі: що зробив начальник, коли побачив сльози покинутої нареченої
— і далі слово, яке Злата не хотіла навіть подумки вимовляти. Букет випав із занімілих рук і глухо вдарився об мармурову підлогу, розсипаючи білі пелюстки по начищеному каменю. У цей момент двері зали розчинилися з гуркотом, і голос батька прокотився над головами гостей, як грім перед грозою.
«Три мільйони! Три мільйони гривень я вгатив у це весілля!» — Аркадій Федорович Висоцький, власник мережі автосалонів преміум-класу, людина, яка звикла контролювати все і всіх, йшов центральним проходом, розштовхуючи стільці й не помічаючи людей. Його обличчя налилося багряною фарбою, а в руці він стискав телефон, як зброю, готову вистрілити. «Тату!» — Злата ступила з коридору, але її голос потонув у реві батька, розчинився в ньому безслідно.
«Я його з-під землі дістану! У мене в поліції зв’язки є. Я його в розшук оголошу, мерзотника цього!» — серед гостей Злата бачила ділових партнерів батька, постачальників автомобілів, клієнтів салонів. Людей, перед якими він роками вибудовував репутацію людини, яку неможливо обдурити, і тепер ця репутація руйнувалася на їхніх очах.
Володимир Петрович Коваль спробував наблизитися з простягнутими руками, його голос зривався від приниження: «Аркадію Федоровичу… Давайте поговоримо спокійно, ми самі не розуміємо, що на нього найшло…». «Пішов геть!» — батько відмахнувся від нього, як від настирливої мухи. «Твій син — покидьок! Ти знав? Знав, що він втече?»
«Донечко!» — мати вилетіла звідкись збоку, туш розмазалася чорними доріжками по щоках, і її обійми зімкнулися навколо Злати, як капкан, не даючи ні вдихнути, ні поворухнутися. «Як же так, як же так, моя дівчинко, моя бідна дівчинко!» — «Мамо, пусти!» — прошепотіла Злата, але Ніна Павлівна тільки сильніше втиснула її обличчя у своє плече, і парфуми — солодкі, задушливі — забили ніздрі, перекриваючи повітря.
Галина Сергіївна Коваль боязко наблизилася до них. Її обличчя розпухло від сліз, і вона спробувала щось сказати, вибачитися за сина, пояснити, що вони не знали. Але її слова потонули в загальному гулі, і Ніна Павлівна навіть не повернулася в її бік. Навколо спалахували екрани телефонів — десятки, сотні екранів, гості знімали, документували те, що відбувається.
Найкраща подруга Даша стояла осторонь із застиглим обличчям, не знаючи, підійти чи залишитися на місці, і її розгубленість була, мабуть, єдиним проявом щирого співчуття в цьому залі. До ранку ці кадри розійдуться по всіх телеграм-каналах Києва, і Злата перетвориться на мем, на анекдот, на ту саму наречену, від якої наречений втік просто в Дубай. «О, у нас тут просто кіно!» — знову загримів дядько Лаврентій, явно задоволений власною дотепністю.
«Зараз ще Бетмен прилетить!» — і тут двері відчинилися знову. Чоловік, який увійшов до зали, рухався так, що гості розступалися інстинктивно, навіть не усвідомлюючи цього, підкоряючись якомусь давньому рефлексу перед владою і силою. Високий, широкоплечий, у костюмі Brioni, який коштував більше, ніж весь банкет у цьому залі, з дорогим годинником на зап’ясті.
Святослав Романович Чорноморський йшов центральним проходом розміреним кроком господаря становища, і навіть повітря навколо нього здавалося щільнішим, вагомішим. Злата завмерла, забувши про материнські обійми. Її бос, власник ювелірного дому «Чорноморський», що працює з українськими самоцвітами. Він тільки-но повернувся з відрядження до Львова, де представляв нову колекцію прикрас.
І вона знала це, тому що сама готувала ескізи для презентації. Що він тут робить?
